4. Культура землеробів-скотарів українського Лісосостепу 8 – 4 ст.

до н.е.

Господарство. У Лісостепу існували стародавні традиції землеробства та приселищного скотарства (див. тему 3). Дерев’яні рала не мали металевих наральників, для розпушування та прополювання використовували кістяні, рогові, залізні сапи. Основними зерновими культурами були пшениця-двозернянка (полба) та плівчастий багаторядний ячмінь. Менше вирощували м‘яку і карликову пшеницю, жито, голозерний ячмінь, просо. Відомі гречка й овес. Серед бобових культивували горох, віку, нут, кормові боби. Технічні культури представлені льоном та коноплями. Зерна культивованої яблуні та груші свідчать про наявність садівництва. Врожай збирали залізними серпами з наварними сталевими лезами. З‘являються коси для зрізання трави. Снопи просушували у спеціальних овинах. Зерно зберігали у зернових ямах об‘ємом до кількох тон, обрушували у ступах та зернотерками і вживали переважно у вареному вигляді. Займались збиральництвом, зокрема бортництвом. У скотарстві розводили велику і мілку рогату худобу, коней, свиней, собак. Відомі знахідки кісток північного оленя (навіть в Ольвії), віслюка. Утримували курей, качок, гусей. Певну роль відігравало полювання на диких копитних (косуля, олень, лось) та інших тварин (бобри, лисиця, вовк, ведмідь). Ремісники видобували залізо, кували високоякісні знаряддя праці та зброю, відливали з міді та бронзи казани, деталі кінської збруї, наконечники стріл, прикраси, займались ювелірною справою, художнім різьбленням по дереву та кістці, будували житла, храми та дерево-земляні укріплення. Домашніми промислами залишались ткацтво, гончарство, вичинка шкір, деревообробка. Торгівля була натуральною. Від греків одержували вино та олію, столовий посуд, прикраси, натомість поставляли їм м‘яку пшеницю, придатну для одержання борошна, мед, віск, хутра, рабів. Від кочівників до Лісостепу переганяли табуни коней, стада худоби, везли шкіри; до Степу надходило зерно, високоякісні ремісничі вироби, продукти лісового промислу, раби. Весь Лісостеп був пронизаний торгівельними шляхами, відомими й у середньовіччі (Кучманський, Чорний, Залозний, Муравський, Ізюмський та ін.). Подорожували верхи, на чотириколісних возах, запряжених волами, по річках човнами, видовбаними з дерева, один із яких з вантажем грецького металевого посуду та загиблим веслярем знайдено у річці Супой (ліва притока Дніпра), лодіями-кораблями.

Військова справа розвивалась під значним впливом кочових скіфів, які, у свою чергу, перейняли і принесли до Європи багато досягнень народів Середньої та Передньої Азії. Військо складалось з кінноти та піхоти, озброєних за скіфським зразком. Особливістю було розвинене фортифікаційне мистецтво. Є дані про використання якихось метальних машин. Головною ударною силою були загони спадкових воїнів-професіоналів, особливо у Середньому Придніпров’ї з переважанням іраномовного населення.

Поселення, побут. Осілий спосіб життя лісостепових племен сприяв формуванню довготривалих поселень, представлених селищами та городищами. Серед них зустрічаються й досить великі: Немирівське (100 га), Трахтемирівське (500 га), Мотронинське (200 га) на Правобережжі; Басівське, Полкова Микитівка, Коломацьке, Люботинське у лівобережному Лісостепу. Найбільшим у Європі укріпленим поселенням раннього залізного віку було Більське городище (4020 га) на Середній Ворсклі, яке проіснувало майже 500 років і є рештками найдавнішого з відомих нам в межах сучасної України міст – міста Гелон. Його короткий опис міститься у праці Геродота. Археологічними розкопками підтверджено різноетнічний склад його населення, встановлено притаманну для східноєвропейського міста садибно-вуличну систему планування. Одночасно тут проживало більше 50 тис. мешканців. Поруч знаходиться один з найбільших у Східній Європі курганних некрополів, що налічує понад 1000 насипів.

На поселеннях досліджені житлові та господарські споруди, у тому числі двоповерхові. Основним будівельним матеріалом слугувало дерево. З дерева робили основу земляних захисних мурів навколо городищ.

Чоловічий та жіночий одяг шили з полотняних і вовняних тканин, пофарбованих у різні кольори, зокрема синій. Чоловіки носили високі гостроверхі шапки, жіночі головні убори були плискатими та схожими на очіпки. Особливістю набору жіночих прикрас слід вважати довгі шпильки для закріплення зачісок та головних уборів. Система харчування була типовою для землеробів: різноманітні каші з бобових та злакових культур, молочні продукти, варене та смажене м‘ясо (досить цікавими є керамічні підставки для приготування «шашликів»), овочі, фрукти, мед. Існували великі домашні общини, які складались з кількох малих сімей, окремі господарства малих родин, територіальні об‘єднання різних за суспільним станом сімей під патронатом місцевих аристократів у містах. Поховальна обрядовість за археологічними джерелами виглядає різноманітно: відомі грунтові та підкурганні поховання в простих ямах і великих дерев‘яних склепах за обрядами тілопокладення та кремації.

Особливістю релігійних вірувань було широке розповсюдження культів родючості, шанування вмираючого та скресаючого бога, подібного до фракійського Діоніса. За Геродотом, у Гелоні існували дерев‘яні храми місцевих та грецьких богів з їх дерев‘яними зображеннями. Один з них, недавно розкопаний, виконував важливу функцію обсерваторії, що було необхідно для корегування місячного та сонячного календарів. На Більському городищі та інших поселеннях відкриті святилища з жертовниками. Широко представлена мініатюрна глиняна пластика – жертовні скульптурки людей, тварин, зображення побутових речей та зерен рослин. Окрім цього у мистецтві широко відомі високохудожні вироби у звіриному стилі.

Міністерство аграрної політики та продовольства УКРАЇНИ

Вінницький національний аграрний університет

Кафедра історії України та філософії

ЗАТВЕРДЖУЮ

Завідувач кафедри

______________________

____.________ 20__