2. Матеріальна культура східних словян та Київської Русі (господарство, військова справа, поселення, побут).
Господарство. Землеробство у Східній Європі було орним з середини 2 тис. до н.е. У ранньому середньовіччі воно представлене кількома системами: перелоговою (чистий переліг, вируб, двопілля), трипільною з рубежу 1–2 тис. н.е. Використовували рала двох типів – кривогрядильне для лісостепових чорноземів та прямогрядильне (соху) для лісових та гірських ґрунтів. На зламі 1–2 тис. у Середньому Придніпров‘ї з‘являється плуг, перша згадка про нього міститься у Повісті врем’яних літ11у статті під 981 р. Біля середини 1 тис. вирощували переважно пшеницю-двозернянку, жито, просо, ячмінь, а з 8– 10 ст. все більше голозерних пшениць, придатних для розмелювання на борошно. Відомі бобові, городні, садові культури.
Скотарство було приселищним з переважанням великої рогатої худоби та свиней. Конярство набуває розвитку з 11 ст. переважно для військових потреб, хоча на Русі почали використовувати коней у якості тяглової сили на транспорті та у сільському господарстві майже на 100 років раніше, ніж у Західній Європі.
Поміж ремесел провідна роль належала чорній металургії та ковальській справі (150 найменувань виробів із заліза та сталі). Відомі ливарники та ювеліри, гончарі (гончарне коло з‘явилось спочатку у 5 ст., потім вже у 9 ст.). У деревообробці налічуються більше 20 спеціальностей, а у Києві існував район Кожум‘яки.
Торгівля була переважно зовнішньою (Арабський Схід, Хазарія, Болгарія, Візантія), тоді як замінником внутрішнього обміну виступав натуральний оброк князеві та боярам. Становлення монетного обігу припадає на 8 - 9 ст. на основі срібного арабського диргема. На рубежі 10–11 ст. робляться спроби чеканки власної монети Володимиром та Святополком. З 12 ст. для значних торговельних розрахунків використовують срібні злитки «гривні» двох вагових стандартів – київського та новгородського. Від 12 до початку 14 ст. тривав т.зв. «безмонетний період», коли функцію товаро-грошей виконували скляні браслети, шиферні прясла, в‘язанки шкурок білок, куниць, соболів. Головні торгові шляхи йшли водорозділами, Дніпром та Волгою, Чорним морем.
Військова справа. Зброя була ближнього і дальнього бою, рубаюча, колюча, ударної дії, захисна. Мечі (175 знахідок) спочатку германські, потім романські, хоча є і київського виробництва - клинок 11 ст. з Полтавщини з клеймом майстра Людоти. Шаблі (150 знахідок) відомі на Русі з 10 ст. (Чорна Могила) завдяки поширенню кінноти у якості головного роду війська. Списи були головною зброєю вершника і піхотинця. З 12 ст. широко використовували кавалерійський «списовий таран». Сокири являли собою найдемократичніший вид зброї, звичний усім верствам населення. Булави та кистені були запозичені у кочівників. Лук та стріли були різноманітними, у тому числі дуже міцними, інколи кращими за ті, що мали кочовики. Захисний обладунок складався з металевого шолома сферо-конічної форми, запозиченого європейцями від арабів, кольчуги або пластинчастого панцира, щита. Спорядження вершника і коня формувалось під впливом Степу. Фортифікація представлена городищами з дерево-земляними укріпленнями, захисними лініями по Сулі та Росі, монументальними укріпленнями Верхнього Міста у Києві, на будівництво яких пішло 630 тис. м³ ґрунту та 50 тис. м³ дубового лісу, із Золотими воротами. Чисельність та організація війська не були незмінними. Максимальна чисельність об‘єднаних сил кількох князівств могла сягати 50- 60 тис. «воїв» і «дружини», яка поділялась на старшу і молодшу, допоміжних частин варягів, кочовників-конфедератів). У 12 ст. великі князівства могли виставити 8 – 10 тис. професійних воїнів. Тисячі на чолі з тисяцькими зводили у полки, якими керували воєводи (від 3 до 5). На полі бою полки утворювали центр - «чоло» і крила, інколи один полк відправляли у засідку.
Поселення, побут. Поселення в археологічному відношенні представлені селищами та городищами. Серед останніх є залишки стародавніх міст, яких на Русі 9–10 ст. було відомо 25, 11 ст. більше 90, 12 ст. – 224, а на середину 13 ст. біля 300. Давньоруське місто, зазвичай мало двочасну (верхній «город» або «дитинець» та нижній «подол» чи «посад») садибно-вуличну систему планування. Особливість давньоруського міста – висока концентрація феодальної знаті та феодального землеволодіння. Садиба площею від 400 до 2000 м² мала житловий будинок, комори та господарські споруди. Багато городян займались городництвом і скотарством. У побуті спостерігались певні відмінності в одязі, системі харчування, домашньому начинні. Родинні відносини поступово змінювались у напрямку формування малої відокремленої родини. Поховальна обрядовість до 10 ст. була представлена переважно кремацією, а після остаточної перемоги християнства домінуючим стало тілопокладення.
***
- Питання для підготовки до поточного та підсумкового оцінювання знань студентів з навчальної дисципліни «Історія української культури»
- План-конспект проведення навчального заняття
- Тема 1. «Історія української культури» як навчальна дисципліна
- 1. Культурологія. Основні наукові підходи до розуміння культури. Структура та функції культури.
- 2. Культура і етнос.
- 3. Історія української культури: особливості галузі наукових знань та навчальної дисципліни, спеціальний термінологічний апарат.
- План-конспект проведення навчального заняття
- Тема 2. Передумови формування української культури в епоху панування привласнюючого господарства
- 1. Археологічні засоби вивчення стародавніх культур.
- 2. Культура палеоліту.
- 3. Культура мезоліту.
- План-конспект проведення навчального заняття
- Тема 3. Передумови формування української культури в епоху становлення відтворюючого господарства
- 3. Культурні новації бронзового віку.
- План-конспект проведення навчального заняття
- Тема 4. Передумови формування української культури у скіфську добу
- 1. Початок епохи заліза.
- 2. Грецька колонізація Північного Причорномор’я.
- 3. Скіфія та її населення. Культура кочівників українського Степу
- 4. Культура землеробів-скотарів українського Лісосостепу 8 – 4 ст.
- План-конспект проведення навчального заняття
- Тема 5. Українська культура в ранньому середньовіччі (5 – 13 ст.)
- 1. Проблема формування слов’янства за археологічними та писемними джерелами. Основні теорії українського етногенезу.
- 2. Матеріальна культура східних словян та Київської Русі (господарство, військова справа, поселення, побут).
- 3. Духовна культура східних слов’ян та Київської Русі (особливості язичницького світогляду, поширення християнства, писемність, освіта, література, мистецтво).
- План-конспект проведення навчального заняття
- Тема 6. Українська культура 14 – 18 століть
- 1. Головні напрямки культурного розвитку українського суспільства (освіта, книгодрукування, література, драматургія, мистецтво).
- 2. Культура запорозького козацтва (джерела формування, склад та чисельність, адміністративно-політичний устрій, військовий устрій та військова справа, звичаї та побут, освіта і шкільництво).
- План-конспект проведення навчального заняття
- Тема 7. Розвиток української культури в 19-му столітті
- 1. Етапи українського національно-культурного відродження 19 – початку 20 століть та їх ознаки.
- 2. Освіта і наука.
- 3.Розвиток літератури.
- 4.Театральна та музична культура.
- 5. Архітектура та образотворче мистецтво.
- План-конспект проведення навчального заняття
- Тема 8. Розвиток української культури в 20-му столітті
- 1. Українська культура на початку 20 століття.
- 2. Культура України у 1920-1930-ті роки.
- 3. Культура України у 40-ві - на початку 90-х років.
- План-конспект проведення навчального заняття
- Тема 9. Традиційно-побутова культура українського народу
- 1. Двір, житло, садиба.
- 2.Народний одяг українців. Українська народна кулінарія.
- 3. Сімейний та громадський побут. Родинні обряди та звичаї.
- 4. Усна народна творчість українців. Народне образотворче