"Хата на дві половини"

Цей прийом планіровки сільського житла є, по суті, варіантом попереднього типу. Різниця лише в тому, що обидва жилі приміщення мають однакову площу. Одне приміщення так само як і в інших прийомах планіровки, є основним, а друге, залежно від добробуту, складу родини та інших умов - літнім або постійним жилим приміщенням. Воно використовується як світлиця, або як кімната, де живуть старі. (Мал. 1).

Цей тип планіровки зустрічається майже по всій Україні, але найбільш поширений був на початку XX ст. на півдні і частково заході України.

Крім розглянутих вище основних, масових типів планіровки сільського житла в дореволюційному селі в окремих частинах України побутували й інші типи планіровок, що мали порівняно невеликі ареали. Створення їх обумовлювалось специфічними умовами будівництва тієї чи іншої місцевості.

Серед таких планіровок слід назвати насамперед хати типу п'ятистінки, поширені на Слобожанщині, а також в селах промислових районів. Цей тип створювався в одних випадках в процесі еволюції двокамерного типу, а в інших - шляхом трансформації планіровки "хата і хатина". В обох випадках додаткове жиле приміщення створюється за рахунок допоміжних приміщень (сіни, комора), які виносились за межі капітальних стін у прибудову.

В західних районах (Львівська, Закарпатська області) друге жиле приміщення створювалось теж за рахунок використання господарчих приміщень, але тих, що влаштовувались у прибудові (прибік, притула), Поступове збільшення їх площі і висоти дало можливість використовувати їх спочатку як літнє, а згодом і як постійне жиле приміщення. Локальні особливості і модифікації мають планіровки цього типу у Прикарпатті, західних Карпатах і особливо в Закарпатті.

В останнє десятиріччя XIX, а особливо на початку XX ст., коли класове розшарування селянства йшло особливо швидко, найбільш заможний прошарок села споруджує будинки, що мають три і навіть більше жилих приміщень.

Прототипом таких будинків було житло міщан та дрібномаєткових поміщиків, наслідувати яких прагнуло куркульство.

Основою планіровки таких будинків (домків) стає сільське житло типу "хата на дві половини", з більш широким корпусом ніж звичайно. Кожне жиле приміщення розділялось у поздовжньому напрямку перегородками на дві частини і, таким чином, замість двох великих приміщень виходило чотири приміщення меншої площі. Іноді замість комори влаштовували невеличку кухню, з'єднану з іншими приміщеннями (круглий дім), а комора в таких випадках робилася на садибі окремо.

У масовому селянському житлі цього періоду застосовувався такий прийом, коли спільна кімната розділялася грубою на два нерівних за площею приміщення, з яких більше було жилою кімнатою і кухнею, а менше спальнею (ванькир). Для кращої вентиляції повітря менші кімнати відділялись від більшої лише частково - відкритим залишався дверний проріз та простір між верхом груби та стелею. Таким чином створювалась по суті не окрема спальня, а лише спальний куток.

Організація плану житла та його об'ємно-просторова композиція залежала значною мірою також від того, чи прибудовуються приміщення для худоби до хати, чи ні. В більшості районів України ці приміщення влаштовували на садибі, окремо від жилого будинку. Винятком є гірські райони Карпат, а також частково західні і південні райони.

В Карпатах до напільної частини будинку, а іноді і по боках прибудовували вузькі, на всю довжину стіни, приміщення (притули), в яких тримали овець. В старих типах гуцульського житла господарські приміщення розташовувались іноді так, що з боку головного фасаду утворювався відкритий зверху, але закритий з боків дворик- гражда. Подібні до гуцульської гражди закриті двори будувалися також іноді на Волині. (Мал. 2).

В деяких районах західної України, а також на півдні приміщення для худоби прибудовувалися до житла завжди по поздовжній осі будинку, що й зумовлювало його поздовжньо-витягнуту композицію.

Всі розглянуті вище типи планіровки сільського житла кінця XIX - початку XX ст. та всі їх модифікації є результатом розвитку плану будинку від найбільш простих і примітивних до більш складних і досконалих.

Процес розвитку сільського житла мав свої особливості в різних районах України і зумовлювався зміною соціальних та економічних умов, що були причиною класової диференціації селянства. Головною умовою вибору типу планіровки жилого будинку була приналежність селянської родини до тієї чи іншої соціальної групи, а також місцеві умови кожного окремого району (клімат, місцеві будівельні матеріали тощо).

Це стосується насамперед планіровок, що мали два жилих приміщення, які застосовувались переважно в окремих частинах України, на противагу найбільш простим типам планіровок з одним жилим приміщенням, що будувалися по всій території України.

Для північних районів України був характерний переважно однобічний тип житла (дві хати підряд), в якому жилі приміщення мають безпосередній зв'язок між собою; в південних районах побутував здебільшого двобічний тип планіровки (хата на дві половини: частково хата через сіни), в яких жилі приміщення з'єднувались через сіни.

Різні прийоми взаємозв'язку жилих приміщень визначаються значною мірою умовами експлуатації будинку в зимовий період. Для північних районів з довгою холодною зимою зв'язок між жилими приміщеннями через холодні сіни неможливий, в південних, де зима коротка і великі морози бувають рідко, такий зв'язок можливий.

У лісостеповій зоні України зустрічаються і перший прийом планування, в більш холодних східних районах (хата і хатина), і другий, в більш теплих західних районах (хата через сіни, іноді-хата на дві половини).

Застосування однобічного житла в більш холодній частині України є найбільш доцільним з побутової точки зору, бо основне жиле приміщення, в якому фактично жила сім'я, взимку було теплішим, оскільки в цьому випадку воно мало менший периметр, а тому й меншу площу зовнішніх стін.

В теплих південних районах України цей фактор менш вагомий особливо ще й тому, що стіни, які тут роблять з глини, мають завжди більшу товщину, ніж це потрібно за теплотехнічними вимогами.

Планіровки народного житла кінця XIX - початку XX ст. лягли в основу наступного розвитку архітектурно-планіровочної організації сільських житлових будинків в радянський період.