2. Культура палеоліту.

Карл Лінней відніс людину до загону приматів, що поділяється на два сімейства – антропоморфних (сучасні та викопні людиноподібні мавпи) та гомінід (людина та її викопні предки).

Більше ніж півтора століття цілеспрямованих досліджень археологів, біологів, антропологів, генетиків дозволяють окреслити основні етапи становлення людини та формування засад її культури, що співпадають з палеолітом та його внутрішньою періодизацією:

І. Для раннього палеоліту відомо кілька десятків знахідок найдавніших гомінід. Найближчими родичами людини серед викопних антропоморфних мавп були австралопітеки, котрі існували на африканському континенті від 5,5 до 2 мільйонів років тому. Австралопітеки мали зріст біля 120 см, масу тіла до 40 кг, об’єм мозку близько 600 см³. В цей час сформувалось прямоходіння, яке звільнило передні кінцівки для праці. Приблизно 2,6 млн. років тому вони почали виготовляти найпростіші знаряддя праці з кістки та каменю.

Наступну ланку історичного ланцюга між мавпою та людиною було заповнено ще до відкриття австралопітеків. У 1890-1891 рр. Євген Дюбуа на острові Ява знайшов фрагменти черепа і кінцівок істоти, що отримала назву пітекантроп(«мавполюдина»). Ареал розповсюдження пітекантропів охоплював Африку, південно-східні райони Азії, центральну та західну Європу. Об’єм мозку пітекантропів збільшився до 900 см³. Проблема абсолютного датування часу існування роду пітекантропів остаточно не вирішена: за останніми даними це мало місце між 2 млн. – 300 тис. років тому. Найважливіші для розуміння еволюції ранніх гомінід знахідки були зроблені починаючи з 1927 р. на півночі Китаю у печері Чжоукоудянь. Тут був розкопаний табір первісних мисливців, знайдені рештки майже 40 особин – чоловіків, жінок, дітей, які загинули під обвалом під час землетрусу. Цей різновид пітекантропів одержав назву синантроп. Він мав дещо більший за класичного пітекантропа об’єм мозку (до 1050 см³), полював на великих тварин і використовував для проживання печери. Найважливішим було те, що синантроп приблизно 600–500тис. років тому почав користуватись вогнем.

Найдавніші відомості про перебування первісної людини на території сучасної України відносяться до заключної фази раннього палеоліту, близько 1 млн. років тому, що збігається з прогресуючим похолоданням. Відомо біля 30 археологічних пам’яток цього часу па Півдні Східної Європи.

У ранньому палеоліті з’являються перші артефакти і починається історія матеріальної культури. Найважливішим знаряддям праці було універсальне кам’яне рубило. Частину знарядь виготовляли з кам’яних відщепів, які отримували зі спеціальних заготовок – нуклеусів. Якість знарядь підвищилась, коли край почали підправляти дрібними сколками – ретушшю. У такий спосіб виготовляли скребла, скребла-ножі, скобелі. У цілому, археологічна культура раннього палеоліту характеризується досить примітивними знаряддями праці, початком використання вогню, появою перших виразних стоянок, у тому числі в гротах печер, пануванням примітивного мисливства і збиральництва.

ІІ. Перехід від раннього до середнього палеоліту пов’язаний з появою морфологічних типів, перехідних до сучасної людини. Цей вид отримав наукову назву Homo primigenius («Людина примітивна»), або інакше неандертальська людина, за назвою знахідки у долині р. Неандерталь в Німеччині у 1856 р. Неандертальці були людьми середнього зросту, кремезної статури, у яких сила поєднувалась з великою спритністю. За об’ємом мозку (1200-1600 см³) вони наближались до сучасних людей, але його структура була ще відносно примітивною через слабкий розвиток лобних долів, де зосереджуються асоціативні центри, відповідальні за функції мислення, а також центри гальмування. Як наслідок, у неандертальців були обмежені здібності до логічного мислення, а підвищена збудливість вела до частих конфліктів. Для середнього палеоліту в Україні відомо більше 200 пам’яток.

Довгий час існування неандертальського типу на Близькому Сході та в Європі (350 - 26 тис. років тому, а на території сучасної України – 130-28 тис. років тому) співпадає зі значними змінами у матеріальній культурі первісної людини. Дещо вдосконалюються знаряддя праці, разом зі стоянками у гротах печер з’являються перші наземні житла, що мало принципове значення в умовах різкого погіршення клімату. В межах України найдавніше наземне житло виявлене під час розкопок стоянки Молодове І на Дністрі. Споруда мала форму викладки з великих кісток мамонтів уздовж скупчення культурних решток площею 5 х 8 м. Каркас був зроблений з жердин, вкритих шкурами тварин, притиснених бивнями та іншими важкими кістками мамонтів. У самій споруді простежені плями від 15 вогнищ.

До середнього палеоліту відносяться незаперечні свідчення існування у Людини примітивної духовності та зачатків духовної культури у її першій релігійній формі. В археологічному відношенні це фіксується через появу поховань та поховальної обрядовості. В межах України такі поховання неандертальців відомі у Криму. Перша пам’ятка знаходилась у гроті печери Кіїк-Коба і представлена похованнями жінки 35-40 років та маленької дитини. Тіло дорослої жінки лежало на правому боці головою на північний схід у неглибокій прямокутній могилі, видовбаній у скелястому ґрунті. Трохи північніше у окремій ямці знаходилось тіло 5-7 місячної дитини, покладене на лівому боці у скорченому стані. Друга пам’ятка представлена похованням 18-20 місячної дитини у гроті печери Старосілля.

ІІІ. Пізній палеоліт збігається у часі з появою людини сучасного фізичного типу і заключною фазою льодовикової доби, що відзначалась суворим кліматом. Відбувається заселення Америки та Австралії, з’являються антропологічні раси. Основою господарства залишається колективне полювання на великих холодолюбних і стадних копитних тварин. З’являються довготривалі поселення мисливців у гротах печер та на відкритій місцевості.

Північна частина України тоді входила до зони розповсюдження мамонтів у Європі. Від дорослого мамонта можна було одержати до 2 тон м’яса, що достатньо для нормального харчування 30-50 осіб протягом місяця. Між 20 і 13 тисячоліттями тут функціонувало багато довготривалих поселень мисливців на мамонтів, серед яких всесвітньо відомим є Мізинське. На поселенні існувало п’ять господарсько-побутових комплексів, кожен з яких складався з наземного житла, майданчиків для обробки кременю та кістки, ям-сховищ для зберігання припасів. В культурному шарі знайдено 113 тис. переважно крем'яних виробів, серед яких приблизно 4,5 тис. були інструментами. Південніше, у холодних степах, проживали мисливці на бізонів. Основним способом полювання на цих та інших стадних копитних тварин було колективне заганяння їх до яру чи іншого урвища.

Ускладнення духовного світу пізньопалеолітичної людини призвело до появи мистецтва – другої форми існування духовної культури⁵, тісно пов’язаного з релігійними віруваннями у формах анімізму, тотемізму, магії⁶. Первісне мистецтво представлене різними художніми і пластичними жанрами та формами. Живопис, графіка, барельєф краще відомі у печерах південної частини Західної Європи. На просторах Східної Європи живопис представлений реалістичними зображеннями мамонтів та диких коней на стінах Капової печери (Урал), геометричними мальованими орнаментами на черепах мамонтів зі споруд на стоянках Межиріч та Мізинська, графічною композицією на бивні мамонта з Кирилівської стоянки у Києві. Унікальними є вироби з мамонтової кістки, знайдені ще на початку 20 ст. під час розкопок Мізинської стоянки - пара браслетів і серія стилізованих жіночих статуеток, вкритих різьбленим геометричним орнаментом, кістяні та мушляні намиста, амулети.

Ускладнення духовного світу пізньопалеолітичної людини знайшло свій прояв у розвитку поховальної обрядовості. Так, у 1955 році на пагорбі біля струмка Сунгір недалеко від міста Володимир у Росії було відкрито ряд поховань, зроблених більше 22 тисячоліть тому. Найбільш цікавим виявилось парне поховання хлопчика 12-13 років та дівчинки 7-8 років, які лежали на спині, головами один до одного. Їх шкіряний одяг вкривав орнамент з тисяч кістяних намистин, на шапочки були нашиті ікла песців. Найдивовижнішою виявилась колекція зброї з 16 предметів – кинджали, легкі і важкі списи завдовжки 2,4 м (біля хлопчика) та 1,7м (біля дівчинки) з бивнів мамонта, попередньо розм’якшених та випрямлених. Ще одне поховання належало кремезному чоловікові 40-50-ти років. Скульптурні портрети похованих за їхніми черепами, зроблені у лабораторії пластичної реконструкції професора Михайла Михайловича Герасімова, засвідчують, що хлопчик мав виразні негроїдні риси, тоді як дівчинка і дорослий чоловік належали до європеоїдної раси.

***