Тема 3. Передумови формування української культури в епоху становлення відтворюючого господарства

з навчальної дисципліни: історія української культури

навчальна мета: ознайомити студентів з епохальними зрушеннями в культурі за часів переходу до відтворюючого господарства з широким використанням матеріалів українського походження

виховна мета: сформувати переконання про значний внесок наших предків у становлення землеробства, скотарства, ремесел, торгівлі у Європі часів неоліту – бронзового віку

Форма проведення та обсяг навчального часу: лекція, 2 години

Навчальне обладнання: ноутбук, мультимедійний проектор

Міждисциплінарні зв’язки: історія України

План навчального заняття:

1.Становлення землеробства і скотарства. Буго-дністровська археологічна культура.

2.Енеоліт. Трипільська, середньостогівська та давньоямна культурно-історичні спільності.

3.Культурні новації бронзового віку.

Література:

обов’язкова:

1.Бойко Ю.М. Історія української культури: Навчальний посібник. – Вінниця, 2013.

2.Бойко Ю.М., Бойко Т.В. Термінологічно-понятійний словник з культурології та художньої культури / За заг. ред. Ю.М. Бойка. – Вінниця, 2012.

додаткова:

1.Археологія України. Курс лекцій / За ред. Залізняка Л.Л. – К., 2005.

2.Енциклопедія трипільської цивілізації / Ред. Бурдо Н.Б., Відейко М.Ю. – Т.1. -К.,2004.

3.Даймонд Дж. Ружья, микробы и сталь. – М.,2009.

4.История первобытного общества: Эпоха классообразования. – М., 1988. 5.Монгайт А.Л. Археология Западной Европы: Бронзовый и железный века.–М.,1974. Шнирельман В.А. Возникновение производящего хозяйства. – М., 1989.

1. Становлення землеробства і скотарства. Буго-дністровська археологічна культура

Становлення землеробства і скотарства. Перехідний період від мезоліту до неоліту супроводжувався низкою кризових явищ. Це було зумовлено кліматичними коливаннями рубежу плейстоцену – голоцену і наслідками хижацького характеру полювання. Окремі види тварин вимерли взагалі, а чисельність інших значно скоротилась. Зростання щільності населення обмежувало можливості освоєння нових територій з метою одержання харчових ресурсів. Все це сприяло посиленню уваги до інших форм господарювання за рахунок пошуку нових джерел харчування, зокрема рослинного походження. З початком неоліту починають переважати відносно осілі громади, які вели регулярне сезонне багаторесурсне господарство. Нові умови існування покликали до життя певні зміни у матеріальній культурі. На пропозицію археолога та історика Гордона Чайльда, їх прийнято називати «неолітичною революцією».

Найбільш суттєвими ознаками неолітичної революції є такі:

1. Удосконалення технології виготовлення кам’яних знарядь (розпилювання, свердління, шліфування), що значно підвищило їх продуктивність.

2. Більш широке використання деревини для господарських потреб і створення спеціальних знарядь для її обробки - сокир, тесел, доліт, стамесок.

3. Зростання потреби у досконалих та високоякісних знаряддях призвело подекуди до відносно швидкого скорочення поверхневих покладів кременю і появи копалин цієї сировини. Починається розробка інших мінеральних ресурсів, зокрема солі. Останнє мало принципово важливе значення у зв’язку зі зростанням ролі рослинної їжі.

4. Найбільш суттєвою археологічною ознакою неоліту вважають появу кераміки та керамічного посуду. Такий посуд не боїться вогню і не пропускає вологу. Ці властивості кераміки набули принципової ваги за умов становлення землеробства, оскільки зерна рослин стають поживними для людини лише після тривалого варіння.

5. На основі плетіння виникло ткацтво. Матеріалом для нього слугували спочатку дикі рослини. З розвитком землеробства і скотарства з’явилися тканини з окультурених рослин, а пізніше і вовни. Археологічно поява ткацтва фіксується за відбитками тканин на поверхні керамічних виробів та масовими знахідками прясел з глини та каменю, які настромлювали на дерев’яні веретена для рівномірності їх обертання у процесі виготовлення ниток.

6. Бурхливі процеси етнічної диференціації, освоєння місцевих ресурсів супроводжувались зростанням міжобщинних контактів та обміну, в тому числі речами престижного значення. Внаслідок цього спостерігалося вдосконалення транспортних засобів. Широкого розповсюдження набули видовбані човни, сани та волокуші. Починається використання м’язової сили тварин, у результаті чого людина відкрила для себе нове джерело енергії та впливу на природу.

7. Найважливішим досягненням неоліту став початок переходу до відтворюючого господарства у формах землеробства, скотарства, ремесел.

До проблеми становлення землеробства і скотарства в різні часи звертались багато дослідників Протягом 18 - 19 ст. домінувала так звана теорія трьох стадій. Відповідно до неї, люди спочатку займались мисливством, потім перейшли до скотарства, а вже від нього до землеробства. Більшість дослідників 19 ст. вважали, що землеробство виникло з потреби заготівлі кормів для домашніх тварин. Наприкінці 19 ст. з розвитком етнографії та археології виявилось, що ця теорія не знаходить фактологічного підтвердження і сьогодні ми згадуємо про неї виключно з метою показати історію розвитку наукових досліджень в галузі історії економіки. У наші дні активно розробляються інші гіпотези:

1. скотарство та землеробство виникли незалежно одне від одного в різних регіонах. У процесі поширення на нові території вони злились в єдину систему первісного відтворюючого господарства;

2. лише в осілоземлеробних суспільствах могло виникнути скотарство;

3. виникнення землеробства і скотарства - взаємопов’язаний процес, оскільки у ранніх формах вони не могли існувати одне без одного з причини незначної продуктивності. Спеціалізоване землеробство й спеціалізоване тваринництво, відділені одне від одного, досягнення більш пізніх епох історії людства.

Щодо первинних центрів становлення відтворюючого господарства, то з цього приводу продовжуються суперечки між прибічниками моно- та поліцентричних поглядів. На нашу думку, більш обґрунтованою є точка зору поліцентристів. Сучасні археологічні дані дозволяють виділяти кілька без сумніву первинних центрів землеробства:

• Передня Азія (9-8 тис. до н.е. - пшениця, жито, овес, бобові, морква, інжир, виноград, плодові (яблуня, грушка)).

• Північно-Східна Африка та Середземномор’я (8-6 тис. до н.е. – тверда пшениця, ячмінь, сорго, коров’ячий горох, сочевиця, капуста, гарбуз, маслина, кавове дерево).

• Південна та Південно-Східна Азія (7 тис. до н.е. – рис, соя, просо, гречка, цукрова тростина, цитрусові, фінікова пальма, кокосова пальма).

• Мезоамерика (8-3 тис. до н.е. – соняшник, арахіс, солодка картопля, квасоля, авокадо, кукурудза, какао, бавовник, тютюн).

• Андська зона Південної Америки (4-2 тис. до н.е. – картопля, томати, хінне дерево).

У різних частинах світу землеробство виникало в різних природних та соціокультурних умовах, проте у більшості первинних центрів простежуються спільні риси:

• рослини висаджували у вологі ґрунти поруч з природними водоймами; посіви спочатку були змішаними, коли невеликі ділянки-городи щільно засаджували різноманітними рослинами. Це дозволяло штучно підвищувати родючість ґрунту і продовжувати термін використання «полів». Легше було вести й важливі експерименти над самими рослинами;

• знаряддями праці для обробітку ґрунту були палки-копачки, рогові мотики, дерев’яні лопати, крем’яні сокири-тесла. Для збирання врожаю використовували ножі з кременю, пізніше серпи, виконані у вкладишевій техніці. Переробка зерна відбувалась за допомогою кам’яних зернотерок та дерев’яних чи кам’яних ступок. Запаси зерна зберігали у горщиках, ямах, наземних сховищах різних типів.

Перелік одомашнених людиною тварин набагато коротший, оскільки сам процес їх одомашнення дуже складний. За підрахунками біолога Джеральда Даймонда, зі 148 видів високорозвинених травоїдних ссавців з масою тіла 50 і більше кілограмів одомашнено лише 14. Узагальнені відомості про час та місце одомашнення найбільш важливих видів домашніх тварин наведено у таблиці 3.1.

Таблиця 3.1. Час і місце одомашнення ссавців

Для раннього скотарства було властивим:

• утримання спочатку обмеженої кількості переважно невеликих тварин майже без догляду на вільному випасі;

• поступово із зростанням розмінів полів і чисельності стада виникла потреба в охороні землеробних угідь від домашньої худоби, стада одержали пастухів та спеціальні загони для тимчасового утримання.

У Європі становлення землеробно-скотарського способу життя було пов’язане з потужним передньоазійським імпульсом, який перш за все торкнувся Балкан та Північної Греції. Найдавніші поселення європейських землеробів та скотарів відомі на півночі Греції у Фессалії і датуються рубежем 8-7 тис. до н.е. Ранні землероби Європи культивували комплекс рослин, близький до передньоазійського: емер, пшеницю-однозернянку, кілька видів ячменю, горох, сочевицю, вику. Пізніше з Передньої Азії було одержано м’яку та карликову пшеницю, спельту, жито, льон. Стада у ранньонеолітичних європейців за своїм складом були також близькі до передньоазійських: перше місце належало козам та вівцям, друге – великій рогатій худобі, третє – свиням та собаці. Велику рогату худобу, як і коней, мешканці Європи одомашнили самостійно на південному сході континенту.

В межах України та всієї Східної Європи однією з перших землеробно-скотарських культур була буго-дністровська археологічна культура кінця 7 - 5 тисячоліть до н.е. Її відкриття та основний ареал розповсюдження пов’язані з територією сучасної Вінниччини. Невеликі тимчасові поселення знаходились на краях надзаплавних терас, на островах та у заплавах річок. Відомі кілька наземних легких каркасних жител і землянок. На поселеннях Придністров’я серед рослинних домішок до глини посуду знайдені відбитки пшениці-однозернянки, двозернянки та спельти. Про заняття землеробством на родючих ґрунтах заплав свідчать знахідки рогових мотик. Відбитки на керамічному посуді вказують також на розвиток збирання диких рослин. Племена буго-дністровської культури були знайомі і зі скотарством. Вони розводили овець, кіз, велику рогату худобу, свиней, але скотарство ще мало другорядне значення порівняно з мисливством та рибальством. У цілому ця культура генетично була пов’язана з населенням північних Балкан і може вважатись прикладом привласнюючо-відтворюючого господарства перехідного типу за доби неолітичних зрушень в Європі.

***

2. Енеоліт. Трипільська, середньостогівська та давньоямна культурно-історичні спільності.

Енеоліт - подальша визначна віха у розвитку культури людства. Принципово важливе значення мало виникнення кольорової металургії. Першим металом стала мідь, на основі якої пізніше було винайдено сплав – бронзу.

Загальна лінія історичного розвитку кольорової металургії реконструюється таким чином:

• обробка самородної міді спочатку методом холодного, а згодом і гарячого кування;

• одержання міді з руди та опанування техніки лиття;

• виготовлення штучних сплавів на основі міді.

Для Південної, Центральної та Східної Європи принципове значення мав розвиток Балкано-Карпатської металургійної провінції, яка почала функціонувати з другої половини 6 тис. до н.е. Балканська металургія характеризувалась надзвичайною потужністю: 95 виробів належали до категорії масивних знарядь праці та предметів озброєння. Домінувала ливарна техніка з використанням двосторонніх та багатоскладових форм, що для енеоліту більше ніде не зафіксовано. Вироби виготовляли переважно з чистої міді, а з кінця 4 тис. до н.е. інколи навіть з бронзи. На Південному Заході Східної Європи в енеоліті набув розвитку трипільський осередок кольорової металургії, тісно пов’язаний з Балканами. Спочатку трипільці імпортували зливки міді, але з середини 4 тис. до н.е. почали завозити й мідну руду. Через трипільців метал потрапляв далі на схід.

Енеоліт - це час, коли в багатьох регіонах світу процес переходу від привласнюючих до відтворюючих форм господарства наближався до завершення. На території України вже чітко простежувались дві великі господарсько-культурні зони, що визначатимуть особливості її культурного розвитку на багато тисячоліть уперед:

• лісостепова, осіле господарство мешканців якої віднині базуватиметься переважно на землеробстві та приселищному скотарстві, різноманітних ремеслах, торгівлі;

• степова, де переважатиме спочатку рухливе, а згодом і кочове скотарство.

Розглянемо особливості становлення цих відмінностей на прикладі трипільської, середньостогівської та давньоямної культурно-історчиних спільностей (КІС) часів енеоліту і самого початку бронзового віку.

Трипільська культурно-історична спільність. Перші цілеспрямовані розкопки пам’яток трипільської культури були проведені в 1897р.⁷біля селаТрипілля недалеко від Києва археологом Вікентієм В’ячеславовичем Хвойкою⁸ . Відомо кілька тисяч поселень та сотні поховань цієї культури. Виділяють три основні етапи її розвитку:

• ранній– 48-45 ст. до н.е., коли перші пам’ятки трипільської культури з'являються в лісостеповій течії Дністра та Нижнього Дунаю;

• середній– 44-40 ст. до н.е., коли починається процес просування трипільських племен в басейн середньої течії Південного Бугу та на Правобережжя Дніпра;

• пізній– 39-30 ст. до н.е., коли ареал трипільських пам’яток стає найбільшим, охоплюючи Волинь, Середнє Придніпров’я, Побужжя, Придністров’я, степові райони між Дніпром і Дунаєм.

З раннього етапу трипільської культури, землеробство мало стійкі традиції. Воно було ручним і основним знаряддям обробки ґрунту залишалася рогова мотика. У той час вирощували пшеницю (однозернянку, двозернянку і спельту), ячмінь (плівчастий та голозерний), просо, бобові. На одному з поселень на території Молдови знайдено кісточки абрикосу. На середньому етапі Трипілля з’являється виноградарство. На пізньому етапі трипільської культури в землеробстві зростає питома вага проса та бобових, з’являється примітивна слива (гібрид малоазійської аличі з диким абрикосом). Для збирання врожаю використовували складні серпи з крем’яними вкладишами, вставленими під кутом у дерев’яну чи рогову основу. Зерно зберігали в глиняних горщиках, ямах і переробляли на дрібну крупу за допомогою зернотерок і дерев’яних ступок.

Скотарство базувалось на розведенні переважно великої рогатої худоби або свиней. Кістки інших домашніх тварин зустрічаються рідше. На пізньому етапі помітне збільшення частки малої рогатої худоби у населення степової зони.

Можна говорити про три варіанти господарської системи трипільських племен: землеробно-скотарський, скотарсько-землеробний, мисливсько-скотарсько-землеробний.

Основну кількість знарядь виготовляли з кременю придністровських та волинських родовищ. Мідних речей спочатку було дуже мало (шила, риболовні гачки, дрібні прикраси). Певні зрушення в кольоровій металургії спостерігаються на пізньому етапі Трипілля. У середньому Трипіллі в Придніпров’ї відкрито велику гончарну майстерню з двоярусним гончарним горном. Подальшого розвитку гончарна справа набула на пізньому етапі трипільської культури. Домашніми промислами були ткацтво, обробка шкіри, дерева, будівельна справа.

Найбільш ранні поселення були невеликими, площею до кількох гектарів, інколи мали кільцеву систему планування і складались з наземних та напівземлянкових жител. На середньому етапі трипільської культури площа поселень збільшується до кількох десятків гектарів, типовою залишалась циркульна система планування, за якої будинки розташовувались одним чи кількома колами. В західній частині ареалу трипільської культури будинки могли бути двоповерховими. На першому поверсі розташовувались господарські приміщення з печами, місцями для переробки зерна, низькими глинобитними лавами. На другий поверх потрапляли зовні або через отвори в стелі за допомогою драбин. Особливої уваги заслуговують великі поселення трипільської культури, які існували на початку пізнього періоду - Майданецьке (300 га), Доброводи (250 га), Тальянки (400 га).

Поховальна обрядовість носіїв трипільської культури відома переважно за пам’ятками пізнього періоду. Більшість поховань зроблено за обрядом тілопокладення в ґрунтових могилах. В Середньому Придніпров’ї широко відоме тілоспалення з похованням решток у керамічних урнах. На півдні досліджені поховання під курганними насипами. Зрідка зустрічаються поховання на території поселень, в тому числі під підлогою будинків. Нечисленні антропологічні реконструкції дозволяють бачити у трипільцях представників середземноморської раси

Духовну культуру трипільців можна хоча б частково реконструювати також за предметами і комплексами, пов’язаними з релігійними віруваннями. Культове значення мала орнаментація посуду, в тому числі нанесена кольоровим розписом. Великий інтерес викликає глиняна пластика, представлена антропоморфними та зооморфними статуетками, моделями жител та побутових речей, культовими посудинами. Серед антропоморфних статуеток переважають зображення жінок, тоді як чоловічі скульптури зустрічаються дуже рідко. Зооморфна пластика представлена образами бика, корови, барана, козла, свині, собаки. Досить різноманітними були форми глинобитних вівтарів.

Середньостогівська культурно-історична спільність ряду археологічних культур середини 5 – середини 4 тис. до н.е. була першим масштабним утворенням степового енеоліту Східної Європи, що охоплювало в окремі періоди існування територію степу та південних районів лісостепу від Нижнього Дунаю до Волги. Господарство базувалось на приселищному і рухливому скотарстві з розведенням переважно малої та великої рогатої худоби. Почався процес одомашнення коня й під кінець існування спільності в межиріччі Дніпра та Сіверського Дінця коні вже становили більше половини стада домашніх тварин. М’ясне конярство почало відігравати помітну роль в економіці та системі харчування степовиків, хоча використання коней у якості тяглової сили, а тим більше для верхової їзди, стане важливою рисою степової культури лише з середини-кінця бронзового віку.

Давньоямна культурно-історична спільність рубежу енеоліту-брон-зової доби 30 –23 ст. до н.е. продовжила основну лінію розвитку степових скотарсько-землеробних племен часів енеоліту. Її пам’ятки відомі на величезній території від Південного Уралу на сході до Балкано-Дунайського регіону на заході. У стаді домашніх тварин переважала мала рогата худоба, розводили також велику рогату худобу, коней. Не викликає сумніву переважно м’ясна спрямованість скотарства. Про рухливий спосіб життя свідчить відсутність довготривалих поселень, поява поховань в глибинних степових районах. Носії давньоямної культури ховали небіжчиків у глибоких прямокутних ямах (звідки пішла назва культури і спільності) під насипами курганів. В ряді поховань знайдено деталі чотириколісних возів – найдавніших колісних транспортних засобів у Східній Європі. Провідні дослідники вбачають у головній масі представників давньоямної культурно-історичної спільності перших індоаріїв.

***