Етнічна культура українців

1. Духовний спадок етнокультури українців: вірування, міфологічні образи, демонологія.

2. Культура ім’янаречення: етногенез імен та давній український іменослов.

3. «Етнічні Мадонни» української традиції – від сакральної «Лялі» до іграшкової мотанки.

4. Хліборобська культура українців як втілення Різдвяної етнотрадиції Святого Вечора.

5. Етноментальність як втілення української духовної традиції: риси, ознаки, тенденції.

Передмова. Етнічна культура – це прадавнє джерело культури сьогодення та культури прийдешніх поколінь. Ставлення до цього джерела – є втіленням цінності культури українського майбутнього, її вартісного наповнення і реальної знаності в калейдоскопі світових подій і пріоритетів. Етнокультура ґрунтується і надалі тримається на особливих автостереотипах етнічного буття і, вочевидь, є однією з головних форм відтворення національної свідомості українців. Є всі підстави констатувати - жодна зі сфер духовної діяльності не в змозі глибше і повніше відбити укоріненість конкретного етносу в його конкретно-просторовому бутті, ніж етнокультура, адже саме вона концентрує в собі етнічні парадигми буття людей, виявляє в побуті життя цілий комплекс етнокультурних рис українського та інших народів. В геополітичному ракурсі - саме феномен етнокультури і специфіка її функціонування в соціокультурному, просторово-часовому вимірі створює подвійне буття «для етносу» і «для всіх», зумовлює включеність етнокультурних цінностей у всесвітній контекст вартостей світової культури, сприяє самозбереженню українського етносу за умов етнічної асиміляції.

ЧУЧИНСЬКА ОРАНТА – (В. Задорожний)

Етнокультура, перед усе, виконує комунікативну, пізнавальну, знаково-символічну, опредметнюючу (знаками є всі зразки матеріальної і духовної культури), відтворювальну (забезпечення фізичного існування етносу через відносини між природою і людиною) функції. Культура існує не поза людьми, а в людях, у їх здатності до розуміння і сприйняття оточуючого світу, і в тому числі своєї етнокультури, бо кожна з етнічних культур має свої особливості в структурах сприйняття і розуміння простору, часу, кольору, звуку…

Безсумнівною, і одночасно специфічною, особливістю самого процесу існування етнічної культури є факт постійного зменшення її питомої ваги в системі національної культури, неодмінне набуття нею в кожну історичну епоху рис помітної залежності від соціально-культурних потреб часу та політико-правових реалій, що супроводжується втратою або збагаченням новими функціями або явною чи приховано. зміною ієрархії цих функцій. Постійний дуалізм сталого та інноваційного (двовір’я – класичний тому приклад) в змісті окремих елементів (складових) української етнокультури завжди віддзеркалює вартості тої чи іншої епохи і тому - в історично нових умовах ті чи інші етночинники набувають різного домінантного значення. Назагал, більше чи менше цінуються усталені, постійні і майже незмінні елементи етнокультури (н-д, факт отримання благословення батьків перед весіллям), а є більш плинні, пластичні, функціонально варіативні (н-д, регіональні нюанси і особливості самого весілля). Завдання мислячого українознавця полягає не тільки в ґрунтовному володінні етнокультурологічним знанням, а й у тому, щоб в процесі дослідження, поширення і заохочення до вивчення традиційного пласту української культури вміти адекватно визначати міру буття етнокультури в житті сучасників, просторі їх пріоритетів і системі їх загальної культури в цілому. Українська етнокультура є і буде «живою» до тих пір, допоки серед загальносвітових культурних надбань і пріоритетів ми будемо шанувати, плекати і оновлювати вартості, власне, українські.

Козацька ПОКРОВА

--------------------------------------------------------------------------