Традиційні ремесла, звичаї, обряди

Найважливіші етапи життя людини і окремі стадії розвитку сімї завжди супроводжувалися різноманітними обрядами і звичаями. До традиційної сімейної обрядовості належать обряди, повязані з біологічним циклом існування людини -- народженням (хрестини), одруженням (шлюб і весілля), смертю (похорон і поминки).

У церковному обряді хрещення на перший план виступають хресні мама і тато (куми). Особам кумів надається особливого значення. Вони шануються нарівні з близькими родичами. Для похресника куми є другими батьками, оскільки мають обовязок опікуватися дитиною, брати якомога більшу участь у її вихованні, допомагати у скрутну хвилину. Зазвичай кумів обирають батьки, в основному це хтось із родичів або друзів.

Імя дитині вибирають батьки, орієнтуючись здебільшого за церковним календарем, або роблять це на честь батька чи діда.

Після хрещення до хати сходяться родичі та сусіди. За традицією, не можна приходити з порожніми руками і кожен приносить подарунок, а якщо дарують гроші, то кладуть дитині під голівоньку - на щастя.

Весільна обрядовість. Традиційний обряд весілля умовно поділяється на три цикли: передвесільний, власне весільний і післявесільний. До передвесільного циклу належать обряди, повязані з досягненням згоди молодих і їх родин на шлюб: заручини, церковні оповіді. Заручини -- це своєрідне закріплення остаточної згоди на шлюб і прилюдне оголошення цієї події. Після заручин ні дівчина, ні хлопець не мають права відмовлятися від шлюбу без вагомих на те причин. Відмова сприймається як образа і безчестя. Ще один етап передвесільної обрядовості -- церковні оповіді. Протягом трьох тижнів перед шлюбом священик в церкві оголошує громаді про намір і згоду молодих одружитися. Це надає події громадського статусу і можливості парафіянам виявити своє ставлення до молодих, їх родичів. Протягом усього періоду між заручинами і вінчанням сусіди і знайомі мають право повідомити священику все, що може стати на перешкоді укладанню шлюбу.

Власне весільна обрядовість починається із запрошення гостей на весілля. Найпоширеніша форма запрошення -- особисте відвідування молодими родичів. Цей обряд у поляків і українців виглядає по різному, адже половина населення Волиці це поляки. Якщо молоді походять із польської сімї , то вони ходять просити гостей разом і беруть із собою першого дружбу і дружку. А якщо із української, то молода просить разом з дружками своїх гостей, а молодий з дружбами своїх.

Цілий тиждень перед весіллям вдома у молодого чи молодої, залежно від того де відбудеться весільна забава, відбуваються приготування. Люди з цілого села сходяться допомагати при підготовці весілля. В основному це жінки - господині, які готують їжу, і молодь, яка допомагає прикрасити подвіря і поміщення де відбудеться гостина.

Найбільш пишною обрядовістю відзначається весільний день. У день весілля молодий разом з дружбами і родичами їде за молодою до неї додому. Біля воріт її хати зустрічають батьки молодої і старости, які роблять так звану «браму» на якій вимагають викуп за молоду. Друга перепона є у хаті де дружки охороняють молоду і також вимагають викуп за неї. Після того молоді просять благословення батьків і всіх присутніх. Тоді їдуть до церкви чи в костел на шлюб.

Після шлюбу їдуть до дому на весільну забаву. На шляху молодятам селяни влаштовують «перейму», вимагаючи за неї викуп. Одержують дрібні гроші чи чарку горілки й пропускають весільний поїзд на подвіря. Коли весільний почет прибуває на місце весільної забави, їх зустрічають маршем музики. На поріг виходять батьки молодого та молодої і частують своїх дітей хлібом і сіллю. Всім наливають горілку ; батьки випивають все до дна ,а молоді лише пригублюють і виливають позад себе. Всі кидають келишки до землі. Добрим знаком є, коли келишки розбиваються. Тоді відбувається дарування, гості дарують подарунки молодятам. Після всіх привітань музики грають весільний марш і запрошують гостей до столу. Після довгого святкування весілля завершується обрядом покривання голови молодої хустиною, що символізує її перехід у стан заміжньої жінки. Старостина знімає фату з голови молодої і закладає хустину. Потім всі незаміжні дівчата стають в коло і молода із закритими очима кидає фату. Котра дівчина зловить фату, та має перша вийти заміж.

Похоронна і поминальна обрядовість. Віруючі люди переконані, що існування на цій землі припиняє лише їх тіло, а душа відходить у небеса. Тому великого значення надається її стану: намагаються не грішити, частіше сповідатися і приймати Святе Причастя. Відчуваючи близьку кончину, просять до себе священика для відпущення гріхів і очищення душі. Коли людина помирає її вбирають в новий, а іноді й святковий одяг.

Згідно зі звичаєм, покійник одну ніч повинен залишатися вдома. Коло небіжчика горять свічки. Двері в хаті покійного постійно відчинені. Коли приходять люди, то перш за все вони моляться. У день похорону присутні прощаються з покійником, ніби прощають всі його провини. Потім покійника везуть в церкву чи костел, а щойно після того на цвинтар.

На кладовищі після панахиди і виголошення священиком «Вічна память» родичі кидають землю в могилу. Після поховання влаштовують поминки, ритуальний обід.

Є ще у селі такий звичай після жнив святкувати «обжинки». Обжинки - старовинний народний звичай святкування закінчення жнив, що покликаний забезпечити майбутній багатий урожай!

Це свято припадає в останню неділю серпня. Селяни дуже люблять це свято тому всі до нього готуються. Вяжуть снопи, наповнюють кошики плодами землі (овочами, фруктами…), роблять різноманітні вироби із колосків і зерняток пшениці, жита, випікають хліб, і все це несуть у костел де відбувається Служба Божа.

Всі дякують Богу за зібраний урожай і просять щоб наступного року був ще кращий. Після Служби всі йдуть на виступ, який підготувала молодь. Виступ зазвичай закінчується невеликим почастунком, який приготовляють селяни щоб пригостити всіх, а також гостей, які прибули з навколишніх сіл.