Історія виникнення, походження назви
Село Волиця засноване ще за княжих часів Титом під назвою Титова Воля. Він походив з Годинь і одержав за добру службу волю від боярина, що володів Годинями та дозвіл заложити село. Тит заложив його в урочищі Остра Гора. До нього приєдналися інші люди; зводили будівлі, займались господарством. Село було розміщене далеко від Годинь та Шегинь і тому мало свою церковцю, відомостей про існування якої не збереглось.
Село знаходилось на головній дорозі Львів-Краків, що єднала Русь та Польщу. Це була важлива артерія по якій йшов торговий шлях. Тим шляхом просувались і вороги. Напади турків і татар почастішали. Після себе вони залишали спалені та спустошені і обезлюднілі села.
В архівних документах різного часу згадується село Титова Воля. Першим документом який підтверджує існування села під назвою Титова Воля є виданий в Польщі в Вісліци 24 бер 1433р. акт, в якому король Владислав II Ягайло надав право своєму відданому шляхтичу і дворянину Янушу Лесковському наново заложити село Титова Воля у Перемишльській землі на магдебургському праві(MRPSІV 2.Дод.ІV 674). Цей акт цитує: „ Wislica 24 III 1433. Krol powierza Janowi Laskowskiemu , swemu dworzaninowi osadzenie wsi Titowa Wola w powiecie przemyskim na prawie magdeburskim.” У 1541 році король Зиґмунд Август підтвердив привілей Владислава Ягайла про закладення села Титова Воля.
Давнє село лежало за кілометр на захід від сучасної Волиці ( урочище Остра Гора). Останні жителі з цього села перебрались у село Волиця у 60-тих роках ХХ століття. На тому місці можна ще й нині побачити місця, де стояли будівлі, росли плодові дерева, хоча ліс невпинно наступає і все ховає в своїх заростях.
В кінці ХVІ століття село Титова Воля разом з Годинями належали Яну Клеменсу Браницькому та Ізабеллі з Понятовських. У 1572,1595 і 1599 роках у Перемишльській землі і у Львові був великий мор (Львівський літопис,102 стор.). В цей час була епідемія холери. Люди цих сіл вимерли, а будинки їх були спалені ( в такий спосіб проводили дезінфекцію).
Залишилось двоє людей, які похоронили своїх односельців на холерному цвинтарі розташованому під лісом на північ від села на віддалі 3 кілометрів. Це урочище і по нині відоме всім жителям села. Сам цвинтар не зберігся. Він був на горбочку. При будівництві залізниці його розкопали.
Після відступу пошесті через деякий час пани зайняли землі колишніх поселень і почали спроваджувати нових людей, адже їм потрібна була робоча сила. Прибували люди, в основному із Західних Карпат. Нове село після епідемії перемістилось за кілометр на схід в басейн річки Тростянки та потоку Шум; де рельєф значно пологіший та родючіші ґрунти. Тоді ж очевидно нове село і отримало назву Ляцка Воля.
Переселенцям надавались деякі пільги (їх до трьох років звільняли від панщини, зменшували або й зовсім звільняли від податків). Це була своєрідна вольность, що давала можливість стати на ноги і розвивати господарство. Але таку волю могло отримувати лише населення польського походження. І від того, що населення отримало волю, село прийняло назву Воля, а оскільки мешканцями були поляки, які в старовину називало себе ляхами,то назва села склалася з двох слів - Ляцка Воля. Так виникло село вже в тому місці де воно розміщене тепер.
Назва Ляцка Воля проіснувала до 1946 року і була перейменована у Волицю.
- Загальні відомості про населений пункт
- Історія виникнення, походження назви
- Стисла характеристика природних умов та ресурсів
- Найважливіші історико-культурні памятки та обєкти.
- Відомі люди
- Традиційні ремесла, звичаї, обряди
- Легенди, перекази повязані з населеним пунктом
- Сучасний стан туристичної інфраструктури, можливості розвитку туризму
- Список використаних джерел