Вступ

Булгаков був закоханий в Київ. І не тільки він. Багато відомих світових літературних, політичних та історичних діячів, приїхавши один раз до нашого міста, вже не могли забути його красу і вишуканість. Про Київ написана багато книжок, оповідань, віршів. Всі вони випромінюють повагу та шану цій перлині світу. Київ - це одна велика перлина історії, архітектури, та ще безлічі різних галузей. У своїй роботі я хочу зупинитися на одній з граней перлини, яка не є найяскравішою, але без неї Києва не було б як такого. „Зачинателем” цього питання, певно є Дніпро, що ділить столицю на два береги. І чи хіба були б вони однин єдиним, якби не ті красені мости, що ніби стріли нависають над могутньою течією річки.

„...І міст Патона, як ракета пущена,

Во дні грядущі із сучасних днів...” -

писав про київські мости український поет Борис Олійник. І дійсно, зважаючи на ту неймовірно насичену історію столичних мостів, можна впевнено стверджувати, що саме вони здійснюють звязок не тільки минулого з сучасним, але й сучасного з майбутнім.

Давня й цікава історія київського мостобудування. Ще легендарного полянського князя Кия літописець назвав "перевізником", бо саме перевіз поблизу княжого села Берестова, на нинішніх Видубичах, сприяв становленню Києва як столиці Русі.

Загальна довжина всіх київських мостів займає провідну позицію у Європі. У столиці 150 мостових переходів. 33 через Дніпро, 82 шляхопроводи, і більш ніж 35 пішохідних мостів.*

Ви майже кожного дня перетинаємо Дніпро, сидячі в транспорті, чи їдучи в метро. Але чи хоч раз Ви задумувалися над тим, що зараз пропливає під вами? Скільки років тому чи іншому мосту, яка в нього історія, і чому він взагалі побудований. Але певно ви не раз милувалися видами Києва з лівого чи правого берегів, і тому, особливо в ночі, помічали наскільки красиво і поважно несуть себе столичні мости над Дніпром. Кожен з них, так як і люди - індивідуальність. У кожного своя історія народження і життя. Більшість з них описані у багатьох книгах не тільки українськими, але й іноземними письменниками. До будівництва декількох київських мостів були залучені найкращі архітектори, а деякі навіть не мають світових аналогів.

Ще питання: а вас ніколи не цікавило, що було замість них раніше, тоді коли люди ще не мали таких технічних можливостей? Як переправлялись з одного берега на інший? Ви ніколи не задумувались, що можливо, саме завдяки мостам, чи їх подобам в давні часи, Київ зараз стоїть на двох берегах, а не на одному.

Я сподіваюсь, що прочитавши цю роботу, ви знайдете не тільки відповіді на всі ці питання, але й дізнаєтесь для себе ще багато цікавого. І тоді, проїжджаючи будь-який київський міст, ви будете тепло посміхатися, адже знатимете, по чому ви їдете.

* за Ю.В. Павленко „Нарис історії Києва”

Київ до мостів

Сьогодні кожному з нас, щоб перейти на інший бік Дніпра не потрібно робити надмірних зусиль. Достатньо просто зловити маршрутку, чи пройтись пішки. Але в давні часи, наприклад в Х1Х столітті, перехід Дніпра розцінювався як подвиг. Історія знає відомий факт, коли двоє відомих українських діячів Микола Костомаров та Тарас Шевченко ледь не потонули у Дніпрі повертаючись з Броварів. А все тому, що єдиним способом, в той час, перетнути річку - було пройти по льоду. Знаючи могутню течію Дніпра, який навіть в суворі зими не замерзає повністю, можна собі уявити якому ризику піддавали класики історію української літератури. Але іншого шляху не було. Монументального мосту ще не існувало в проекті, а понтонні мости, що кожного року будувались нові, перед холодами знімали. Звичайно ще лишалась можливість переправитися на інший бік за допомогою човнів. Та великі пороми лід намертво приковував до берегів, а власники маленьких човників, знаючи норовливий характер дніпровської води боялися навіть виходити на риболовлю.

Відсутність в той час будь яких способів переправитися на інший берег суттєво відображалась на житті киян. Оскільки рух по основній „трасі” - Чернігівській дорозі припинявся, то завіз продуктів суттєво зменшувався, що призводило до зростання цін. Крім того, багато киян мало маєтки на іншому березі, інші - родичів.

Але зимовий лід, та час коли він починав танути означав ще й початок народних забав. Ще до того, як встигали поставити понтонні мости, київські герої не втрачали шанс хизуватися своїм вмінням перебігати річку по глибам льоду, що пливли за течією. На такі гуляння збиралися всі околиці, щоб поспостерігати як черговий парубок з легкістю долає кількаметрові відстані, не лякаючись крижаної води та швидкої течії.

Після того, як лід танув свою роботу починали пороми, чи як їх тоді називали - барки. На обох берегах вишикувалися величезні черги. Переправ було кілька. Зображення такої переправи видно на плані Києва XVII ст. Працювали одразу 3-4 : Магістратська (біля колони Магдебурзького права),Спаська (напроти Аскольдової могили), Наводницька (біля Видубицького монастиря) і Либідська (біля гирла річки Либідь). Переправи обслуговувалися солдатами-саперами, які допомагали загружати людей та товари, та київськими перевізниками, які знали Дніпро як свої пять пальців.

Незважаючи на швидку роботу переправ, черги все одно були неймовірно довгі, і бувало, що люди, по декілька днів чекали своєї черги. Тоді, береги Дніпра починали нагадувати циганський табір. Люди розкладали свої речі, готували їсти, вели світські розмови. На рівні зі звичайними селянами сиділи поважні чиновники. На переправах розкладались балагани, зайшовши у які можна було поїсти, та випити чаю.

Більш заможні мандрівники залишали своє майно на руки челяді, і поки та чекала на відправлення чергової барки, за невелику платню відправлялась до Києва на маленьких приватних човниках. Що тоді виконували роль таксі. Петербурзька фрейліна та драматург Олімпіада Шишкіна, завітавши одного разу до Києва, якраз на час початку переправи написала наступні рядки:

"У нас, на севере, - замечает она, - едва ли обошлось это без спора и крика, но здесь, в виду киевских святынь, все покорялись необходимости... Люди разного звания и разнообразно одетые сидели на повозках и на возах или спокойно прохаживались, как будто издавна привыкли так ночевать".

Загалом переправи стали невідємною частиною суспільства. Сюди вже просто приходили люди, щоб поспілкуватися, приємно провести час.

Після того, як лід сходив, це частіше було десь наприкінці травня, береги висихали, і у київських саперів зявлялась можливість встановити понтонний міст. Частіше за все його ставили на Наводницькій переправі (яку можна вважати матірю моста Патона, бо вона стояла саме на його сучасному місці). З обох берегів натягувався міст, саме натягувався, а не споруджувався, і за допомогою плотів його „випливали” на потрібне місце, а там вже за допомогою якорів закріплювали.(фото1)

Фото 1

Взагалі київські сапери були відомі своєю майстерністю будувати мости далеко за межами Києва. У 1877 році, під час форсування річки Дунай, генерал Драгомиров наказав їм спорудити переправу, через місце яке взагалі було не пристосоване для цього.* І вони впорались з цим завданням, переправа навіть не похитнулась. Крім того, ще раніше, до приїзду цариці Єлизавети ІІ до Києва, вони змогли змайструвати майже кілометрову конструкцію з дерева та лози. Вона чудово трималась на воді, не прогиналась під вагою, і взагалі дуже сподобалась імператриці. Ось цитата з щоденника її мандрів :

„...Для шествия через Днепр, - отмечалось в официальном журнале путешествия, - сделан на расстоянии 450 сажен изрядный деревянный мост, при котором ни судов (понтонов), ни железа, ни канатов, и никакого другого укрепления, кроме одного дерева и из тонких лоз сплетенных веревок, нигде употреблено не было и который при том был так тверд и плотен, что, хотя во время шествия весь он от одного конца до другого лошадьми, людьми и колясками покрыт был, однако ж не токмо никакого повреждения ему от того не учинилось, но и мокроты никакой на нем видно не было”.

Звичайно вміння саперів неможливо піддавати сумнівам, але Київ тим часом ріс. Кількість людей зростала, і переправи лишалися незмінними. Це призводить до того, що черги збільшуються до величезних розмірів. Постала важлива проблема, вирішити яку, можна було лише одним чином - побудувати капітальний міст через Дніпро.

* за Олександр Анісімов „Киев и киевляни. Я вызову любое из столетий...” 1-2 том.