ВСТУП

Актуальність теми. Науці відомо, що певні суспільні, історичні події у значному ступені зумовлені географічними чинниками. Україна, як одна з найбільших держав Європи, формувaлaся в результaті складних і різноманітних процесів. Територія, кордони і роль різних регіонів в житті країни постійно мінялися у міру розвитку її господарства. Тож на теренах країни в результаті історичного процесу виникла складна система історико-географічних регіонів, яка продовжує розвиватися. У звязку з процесом історичного формування народу і його етнічної території, залежно від природних умов, характеру і способу господарських занять населення, в різних регіонах розселення народу формуються певні особливості побуту і традиційної культури. Спільність і однотипність таких локальних особливостей є основою для визначення історико-етнографічних районів розселення народу і його етнографічних груп. Походження етнографічних груп народу різне. Нерідко вони - нащадки колишніх племен, що злилися в єдиний етнос, зберігши деякі особливості побуту і традиційної матеріальної і духовної культури, мови тощо. Питання історико-етнографічного районування України розроблене на сьогодні лише в дуже загальних рисах - в основному через недостатнє етнографічне вивчення багатьох її регіонів і місцевостей. Але неодноразово робилися, і подальшому будуть проводитися, спроби покращити ситуацію в плані детальнішого дослідження даної проблематики, тому актуальність теми є очевидною і не викликає сумнівів .

Історіографія проблеми: У вітчизняних наукових розробках відомо чимало досліджень щодо історико - етнографічної регіоналізації території України в цілому. Опікувалися цим питанням О. Шафонський, Я. Маркович, С. Рудницький, М. Грушевський, В. Кубійович тощо. Із сучасних дослідників варто відмітити О. Шаблія, Ф. Заставного, Я. Жупанського, М. Дністрянського. Одна із найостанніх схем запропонована проф. В. Крулем [3], який виділяє 10 історико - етнографічних зон суцільної української етнічної території, а в їхніх межах - 18 історико-географічних країв (при цьому «дрібність» контурів цих одиниць значно вища у західних регіонах).У 1918 р. М. Сумцов видав у Харкові історико-етнографічне дослідження “Слобожане”, в якому висвітлив історичні умови появи нового великого українського краю Слобідської України, або Слобожанщини, описав характерні риси основних занять поселенців краю від ХVІІ і до ХХ ст. Помітним явищем етнографічної науки України стала колективна монографія “Холмщина і Підляшшя. Історико-етнографічне дослідження”, написана за ініціативою і видана у 1997 р. під загальною редакцією професора В. Борисенко. Широко відомою стала тритомова праця професора Чернівецького університету Г. К. Кожолянка “Етнографія Буковини”, що побачила світ окремими томами у 1999, 2002 і 2004 рр.

Обєктом дослідження є самі історико - етнографічні регіони, як невідємна складова української держави

Предметом дослідження є поступальний розвиток історико - етнографічних областей України, їх взаємодія між собою на різних етапах свого існування в межах єдиного державного утворення. Хронологічні рамки дослідження

Мета роботи висвітвітлення наукового досвіду здійснення історико - етнографічного районування в межах окремої держави і обґрунтування такого районування та загальна характеристика обєктивно існуючих одиниць історико-етнографічного районування.

При написанні даної курсової роботи були поставленні наступні дослідницькі завдання:

-- висвітлити основні теоретичні відомості етнографії як науки ;

-- розглянути загальні принципи історико - етнографічного поділу України ;

-- охарактеризувати основні етапи формування етнографічного поділу держави;

-- підвести підсумки. Практичне значення. Дану курсову роботу можуть використовувати як студенти так і викладачі при підготовці до лекцій, семінарів та доповідей.

Структура курсової роботи відповідає меті та завданням. Складається з вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел, літератури.