ВСТУП

Для українського суспільства притаманна орієнтація на внутрішні механізми самоорганізації, одними з яких є молодіжні громади. Упродовж своєї історії український народ створив цілу систему соціалізації молоді, виховання в неї високих духовних і громадянських якостей.

Гендерно-віковий принцип покладено в основу всього громадського життя традиційного суспільства України, котрий відповідав, насамперед, селянській етиці. Соціальні утворення відігравали провідну роль в процесі формування етносу як на екзогенному, так і на ендогенному рівнях. Дослідженню цього питання в фольклорній літературі було приділено значну увагу, зокрема, праці В. Балушка, Н.Зяблюк, О.Кісь, З.Кузелі та ін. Значно менше приділялося уваги етнопедагогічному аспекту цієї стійкої системи обрядової культури українців, що створювалася, підтримувалася і змінювалася соціально-віковими процесами.

Обєктом дослідження є гендерно-вікова сегрегація -- характерна риса традиційного українського суспільства ХІХ -- початку ХХ ст.

У житті людини надходить пора, коли настає час інтенсивного формування особистості -- соціальної, емоційної та інтелектуальної зрілості. Сучасна молодь «тусується» і гадає, що це винахід останніх часів. Проте віддавна на Україні існували по селах та дрібних містечках молодіжні громади.

Предметом дослідження стали звичаєві норми і гендерні стереотипи дівочих і парубочих громад як однієї із форм вікової субкультури.

На сьогодні більшість українських звичаїв втрачено, проте знання національної культури минулих століть є цікавим і з точки зору загальної ерудиції, і для розуміння феномену українського народу, що живе на перехресті шляхів в центрі Європи і впливає на політичні події на всьому континенті. Інтерес сучасного покоління до народної спадщини і визначає актуальність даного дослідження.

Новизна дослідження полягає в тому, що в ньому простежуються і аналізуються українські обряди і ритуали, повязані з традиційними формами спілкування молоді ( в тому числі і на основі записів від місцевих респондентів), з їх гендерно - віковим підґрунтям та у відсутності цілісних наукових праць, присвячених механізмам створення виховного ідеалу українців.

Мета і завдання дослідження. Спираючись на особливості вікового символізму, спробуємо дослідити відповідні його аспекти на матеріалі молодіжної культури доіндустріального українського села (містечка), звертаючи особливу увагу на виразні ґендерні відмінності в контексті морального та трудового виховання.

Для реалізації зазначеної мети використано такі методи дослідження:

1. описовий, який полягає в описі ритуалів, обрядів;

2. цілісно - системний, що дозволяє дослідити і узагальнити вже відому інформаційну базу з цього питання.

Джерельно - теоретичною базою дослідження є насамперед праці дослідників української культури, записи від респондентів.

Структура роботи: вступ, три розділи, висновки, список використаних джерел, а також додатки.

У вступі визначено тему, обєкт та предмет дослідження, актуальність і новизну роботи, мету та методи дослідження.

Перший розділ «Вікова стратифікація в обрядовій культурі українців» є спробою встановити походження гендерно - вікового символізму громадсько - обрядового життя українців.

Другий розділ «Молодіжні громади крізь фази ініціацій» дає можливість простежити етапи ініціацій членів молодіжних громад, особливості обрядодійств, повязаних з цим.

Третій розділ «Інститут вечорниць як синкретичне явище» присвячений проблемі спілкування молоді із протилежною статтю та механізмам створення виховного ідеалу українців.

Висновки - підведення підсумків написання усієї роботи.

Матеріали цієї роботи можуть бути використані на уроках української літератури, художньої культури, етики, на спецкурсах з українознавства, адже пізнання нового через вивчення минулого - це поштовх до роздумів, до спостережень, до знань. Саме це і визначає практичний аспект роботи.