2.1 ВИЗНАЧЕННЯ ОСОБИ НАРЕЧЕНОГО

Ще один вид дівочих ворожінь та прикмет повязаний з визначенням особи нареченого та місцем, де житиме молода пара після весілля (шлюб в Україні переважно патрилокальний, тобто молодята житимуть в родині нареченого).

За допомогою певних ворожінь можна було дізнатися імя свого судженого. Так у вечір на св. Андрія дівчата кладуть під подушку листочки з написаними на них іменами хлопців і зранку витягали з-під подушки листочок з іменем, яке імя витягне, так зватиме майбутнього чоловіка. На Бойківщині відомий подібний вид ворожінь. На Святий вечір дівчина вкладає у вареники замість начинки листочки паперу з написаними на них чоловічими іменами. Кидає вареники усі разом варитися і чекає, який перший спливе. Швидко виймає його, читає імя - так зватимуть майбутнього судженого Громова Н. Сучасні дівочі святвечірні ворожіння про шлюб на Бойківщині / Наталія Громова // Етнічна історія народів Європи. - Вип. 20. - С. 103. .

За допомогою гадань можна було довідатися і соціальний статус судженого. На андріївських вечорницях, на Святий вечір, Меланки дівчата обіймали штахети. «Обіймали штахети, скілько рука займе і рахує по одному «Вдівець», «Молодець». Випаде «Вдівець», то вийдеш за вдівця замуж, якщо «Молодець», то за хлопця підеш» Архів ЛНУ ім. І. Франка. - Ф. 119, Оп. 17, Спр. - 482-Е. - 38 арк. (с. Зозуленці, Хмільницького р-н, Вінницької обл.). Деколи дівчата намагалися задобрити духів, які мали їй допомогти при гадання, довідатися «правду». Так, вони перед тим як почати гадати ставили на першому стовбці хліб. Це вважалося пожертвою померлим предкам.

На Бойківщині побутував свій варіант цього ворожіння. На андріївських вечорницях дівчата вибігали одна за одною і рахували штахети на плоті, при цьому примовляючи імена хлопців, яке імя попаде на останній кілок, так зватиме майбутнього чоловіка Лепкий Д. На св. Андрея / Д. Лепкий. // Зоря. - Львів, - 1885. -- № 3. - С. 36..

На наступний день зранку, власне на саме свято св. Андрія, дівчата виходили на двір і дивилися на стовбець, який випав їм ввечері. Завбачливо заздалегідь позначивши його ниткою (нитка, в народних уявленнях, символ життєвого шляху, долі в даному випадку повинна звязати дівчину з її обранцем). Молодиця дивилася, який стовбець вона вибрала. Наявність кори було прикметою багатого чоловіка, її відсутність - бідного. Якщо кілочок був кривий, відповідний і наречений буде. Також дивилися на породу дерева: якщо випав вільховий, то буде чесний чоловік, якщо ясеновий, то горбатий. Якщо з ялиці попадеться кілок це було поганою прикметою - буде лінивий чоловік.

Дівчата вірили, що кілок який їм випав був транслятором і джерелом інформації стосовно судженого. Дівка виламувала з нього трохи кори або тріску, йдучи спати клала його під подушку. Сподіваючись, що їй присниться наречений і примовляла «Приснисі мені, мій суджений». За повірями,хлопець, який зявився уві сні, і є долею дівчини Василечко Л. Шуткова неділя. Народні звичаї, обряди та повіря / Л. Василечко // - Брошнів: Таля,1994-- 1994. - С. 40..

Дівочі мантичні обрядодії з кілками, які здійснювали під час різдвяно-новорічних свят, наявні й у календарній обрядовості росіян, білорусів, поляків, румунів і молдаван. Однакове семантичне навантаження, способи виконання, ритуальне та функційне призначення вказують і на прадавнє коріння таких матримоніальних ворожінь. Зазвичай ворожіння з кілками мали на меті передбачити соціальний статус, імя, матеріальний стан, фізичні властивості, характер, вік, зріст майбутнього чоловіка, а також час сподіваного весілля.

Також дівчата послуговуючись поясом, як інструментом для налагодження звязку з «іншим» світом, що б побачити свого судженого уві сні. Увечері напередодні св. Андрія дівчина, роздягаючись, клала під праве вухо крайку, якою перевязувала стан. За повірями, виконання таких обрядодій, повинно гарантувати їй «віщий» сон Серебрякова О. Ритуальне застосування елементів жіночого одягу в шлюбних ворожіннях /Серебряково О. Г. // Інститут народознавства НАН України. - 2013. - С. 4. .

Пояс - це універсальний оберіг (позаяк утворює символічне коло на тілі) та водночас медіатор між людиною і навколишнім світом. У словянській традиції він сприймався як знак приналежності до світу людей. Його відсутність під час ворожінь, а також хустки (розпущене волосся), хрестика або й усього одягу повязана з тим, що в цей момент людина знаходиться у «перехідній» ситуації, тобто виключена із соціальної та культурної сфер і належить до «іншого», «чужого» світу. Це дає їй можливість увійти в контакт з потойбіччям, що є основною умовою для успішного здійснення низки мантичних, магічних та інших обрядодій. До того ж, цьому сприяють місця виконання дивінацій, які повязані з культом предків (піч, припічок). Пояс був

символічним відповідником людини, що ворожить, намагаючись передбачити терміни свого весілля, бік, у який вийде заміж, або побачити свою другу половинку уві сні. Для посилення ефективності мантичних практик послуговувались вербальними супроводами (примовки), які були обовязковими для викликання «віщого» сну.

Варто згадати про ще один вид ворожінь, як спостереження за тінню від підпаленого паперу. «Ми бумагу палили, жмакали, жмакали, підпалювали і на тіні дивилися, що там показує. Тоді фантазії було більше ніж зараз , то нам там і замки були на стіні і ліс був, а принців ми точно бачили!» Архів ЛНУ ім. І. Франка. - Ф. 119, Оп. 17, Спр. - 482-Е. - 25 арк (с. Уланів). Для цього дівчата брати тарілку з плоским дном, жмакали папір, підпалювали його і чекали доки той повністю згорить. Далі дівчата спостерігали за тінню від тліючого паперу. «Я і сама так робила, після цього заклялася, що більше гадати не буду! Побачила я на стіні як ніби машина перевернута і біля неї тіло людини лежить і через пару років преді мною така сама картіна - чоловік в аварію попав» Архів ЛНУ ім. І. Франка. - Ф. 119, Оп. 17, Спр. - 482-Е. - 39 арк (с. Уланів).

В українських традиціях були поширений звичай «ставити місток», для того що б викликати «віщий» сон. За народною традицією сни у ніч на свято Андрія вважались особливо пророчими, тому дівчата на виданні сміливо користувались цією нагодою. Так, переважно на тарілочку з водою дівчина клала дощечку, кілька соломинок або паличок з мітли у вигляді місточка, а потім ставила цю конструкцію під ліжко. Лягаючи спати, вона сподівалась, що уві сні їй насниться хлопець, який переведе її через міст чи просто йтиме через нього.

«Моя сестра робила. Вона взяла миску і з соломи такої довгої переклала, так як місточка такого зробила на воді. І казали їй, що він прийде до неї в ночі і буде просити, що б перевела через мостик[…]. Лягла вона спати[…] сниться її, приходить не парубок, старший вже […]. Тай до неї каже: «дай руку!». А вона каже: «Ти сам перейдеш!». Проснулась злякалась, врано встала нікому нічого не кажу. Але прийшла вона на ферму і розказує: «Приснився якийсь старий і пішов каже: «Дай руку!», а я йому: «Ти і сам перейдеш!». А вони їй кажуть: «От побач, що прийде!». Як би місточок з патичків зробила, то б він сам перейшов, а так як з соломи, то скаже: «Дай руку!».Через трохи приїхала машина на ферму з чужими з Одеси аж приїхали[…] А там один з тої машини каже, що б висватав її, але я розвідник. Як прийшлося, приходить моя сестра, дивиться, а то він стоїть, що снився. Вони пожинилися, вже онуки зрослі» Архів ЛНУ ім. І. Франка. - Ф. 119, Оп. 17, Спр. - 482-Е. - 42 арк..(с. Білий Рукав, Хмільницького р-н, Вінницької обл.).

Для досягнення більшої ефективності такі ритуальні дії супроводжувалися вербальними формулами-запрошеннями: «Суджений мій, ряджений, приснися мені цієї ночі і переведи мене через кладку» Милорадович В.П. Народные обряды и песни Лубенскаго уезда, Полтавской губерніи / В.П. Милорадович // Сборник ХИФО. - Т.10. - Харьков: Типографія Губернскаго Превленія, 1897. - 223. Зрідка обовязковою умовою здійснення досліджуваного мантичного звичаю було ритуальне мовчання. У такому разі людина сприймається як «чужа», «небезпечна», адже тимчасово належить до потойбіччя. Власне це й допомагає їй увійти в контакт з «іншим» світом.

Здебільшого ритуальні дії з «місточком» виконували на Андрія, Новий рік (або напередодні цих свят), Введення, зрідка дублюючи їх. За заувагою Д. Зеленіна, східні словяни, яким добре відоме це ворожіння, здійснювали його на Різдво. Цікаво, що у Білорусі «місток» під ліжко ставила не сама відданиця, а хтось сторонній. З метою наснити майбутнього чоловіка подекуди ворожили румуни, німці та лужичани. Скажімо, румунські дівчата, «прокладаючи місточки» через річку або криницю, мали змогу не тільки побачити нареченого уві сні, а й довідатись його матеріальний стан або час сподіваного шлюбу. Про це судили за виглядом або «поведінкою» рослини «василька» (базиліка). Попри певні міжетнічні відмінності, спостерігаємо однакові «віщі» прикмети стосовно шлюбного партнера і весілля: наречений повинен перейти через міст або ж перевести через нього дівчину Зеленин Д. К. Восточнославянская этнография … - 404 с.

Застосування води у практиці дівочих ворожінь - реалія, характерна для української обрядової традиції загалом. Однак, з-поміж різних гідромантичних дій, які зафіксовані в тих чи інших регіонах України (з вишневою гілкою, вінками, розтопленим воском чи оловом тощо), звичай залишати на ніч в узголівї посудину з водою і споруджувати «містки», щоб приснився обранець, був малопоширеним. Про це свідчить його фрагментарне побутування майже по всій Україні, проте лише в окремих населених пунктах Гуцульщини, центральних і південних районах України, Полісся, Слобожанщини, Наддніпрянщини, Холмщини, Підляшшя, Покуття, Опілля, рівнинної Буковини, українських селах Молдови.

На думку Л. Виноградової, генеза уявлень про мантичні властивості води криється у прадавніх уявленнях про її порубіжність, дотичність до «іншого» світу, світу предків, які володіють таємними знаннями, допомагають передбачити прийдешнє. Вода, яка у різних культурах здавна сприймалася як медіатор між світами живих і померлих, «проявляє», «передає» інформацію про майбутнє Виноградова Л.Н. Вода / Л.Н. Виноградова // Славянские древности: Этнолингвистический словарь : в 5-ти т. - Т. 1: А-Г. -- М. : Международные отношения, 1995. -- С. 386..

Деякі види любовної магії дозволяли не приблизно, а точно дізнатися хто буде нареченим. Для цього дівчина заходила в порожню кімнату, несучи з собою дзеркало, три свічки і чистий рушник і примовляла: «Суджений , ряджений, приходь до мене вечеряти». Після цього дівчина пильно вдивлялася в дзеркало, час від часу протираючи його рушником. Перед тим як має зявитися образ хлопця, відображення в дзеркалі потемніє і через плечі дівчина має зазирнути її суджений. Для того що б цей нечистий у вигляді судженого парубка зник, потрібно було сказати: «Цур звідси» і він пропаде.

Цікаву інтерпретацію цього ворожіння подає Громова Н. Дівчата купують нове дзеркало (важливо, що б після ворожіння ним ніхто не користувався), і на Святий вечір, коли вся сімя лягла спати, розташовують дзеркало біля вікна в хаті таким чином, що б в нього можна було дивитись знадвору. Тоді дівчина, яка хоче дізнатись, як виглядатиме її наречений, повністю роздягається (незважаючи на те, що на дворі мороз) і тричі по ходу сонця обходить хоту. Після третього кола дівчина знадвору дивилась на себе в дзеркало - і повинна побачити там не себе, а чоловіче обличчя Громова Н. Сучасні Святвечірні ворожіння про шлюб…. -С. 103..

Бувало таке, що парубки які залицялися до дівчини знали про ворожіння і самі намагалися підлаштувати так, «ніби їхня доля вже давно назначена». «Колись як ми були молоді й красіві, то любили гадати. Ми були в цій хаті, в нас було таке колишушнє дзеркало, трюмо, ми закрились в спальні з дівчатами і гадаємо. Дійшла до мене черга. Ми засвітили свічки, поставили, світло виключили, всі дівчата посідали на кроваті, а я сіла навпроти вікна, там получається вікні і біля нього дзеркало і там двері, в заді. І гадаю вже: «Сужений мій, ряджений прийди до мене, покажись мені», а ми з дєдом моїм сусідами були. І тут тільки я це сказала і тут я дивлюсь, дівчата в дзеркало, а там точно дєд Болік, ну він тоді ше був красівий. Я так очі відкрила, закрила знов стоїть! Я питаю дівчат: «Дівчата, хто заді мене стоїть?». «Нікого немає!» і тако хіхікають, сміються. А він взяв, відкрив легесенько шторку, голову туди всторомив. І ми так посміялисьі отак до цеї порі ми з ним ходимо і гуляємо і живемо, і дітей собі придбали і внуки, слава Богу є» Архів ЛНУ ім. І. Франка. - Ф. 119, Оп. 17, Спр. - 482-Е. - 42 арк. (с. Уланів).

За допомогою звукової мантики можна було довідатися в яку сторону села дівчині судилося піти заміж, термін очікуваного весілля. Прикметно, що провісниками долі були «віщі» голоси домашніх і світських тварин. Розглянемо детальніше різновид звукового ворожіння, що будується на інтерпретації імені першого зустрічного. Так, на теренах України відданиці в андріївську ніч (Святий вечір, Меланку) виходили на вулицю і запитували першого зустрічного чоловіка: «Дядьку, як вас звати?». При цьому сподівались, що таке ж імя носитиме й суджений. Натомість зустріч з жінкою віщувала дівування впродовж року Вархол Й. Дівочі ворожіння в часі зимового сонцестояння / Й. Вархол // Науковий збірник музею української культури у Свиднику. -Пряшів: Музей української культури, 1988. - Т. 15. - Кн. 1. - С.167..

«Осьо розказувала моя сусідка: «Вийшла і йду з сестрою, ідемо, ідемо - всьо село пройшли, ми ні одного мужика не зустріли, доходимо ми аж сюди, а тутечко ідуть два хлопці один менший, один більший, і обох Івани звуть (і той Ваня, і той). «Регочимося», - каже. - А вони ж знали в селі, як людей звуть. І так і повиходили заміж: і в тої був Ваня, і в тої» Серебрякова О. «Дядьку, як Вас звати?» … - С. 496..

Наприклад на теренах Полісся, дівчата виходили ворожити з ритуальною їжею у руках. За повірями, які побутували у лужичан, перший зустрічний на перехресті у новорічну ніч і був судженим дівчини. На місце ворожіння вона йшла, несучи у роті капусту Плотникова А. А. Встреча / А.А. Плотникова // Славянские древности: Этнолингвистический словарь : в 5-ти т. - Т. 1: А-Г. . - М.: Международые отношения, 1995. - С. 454.. Зазвичай за допомогою традиційних поминальних страв (куті, млинців та ін.) намагалися задобрити духів-опікунів, які, за віруваннями, виступали посередниками між світами і допомагали у пророкуванні долі. Подекуди обрядову страву, що виділялася душам предків,

зїдали самі учасники мантичних обрядодій. Ритуальне годування - один з основних магічних прийомів, завдяки яким регулюються взаємовідносини між людиною і вищими силами.

Що б довідатися з якого боку чекає дівку суджений вона виносила сміття з хати, яке не викидали від Святого вечора до Маланки, і підсипали ним дерева в садку. Підсипавши, дівчина наступає ногою на те сміття і слухає,чи собака загавкає чи люди заговорять чи щось зашарудить, то в ту сторону дівчина заміж піде.

Таким чином, дівчата отримують далеко не повну інформацію про майбутнього судженого. Одні ворожіння допомагають дізнатися, з якого кінця села прийде наречений, другі - чи був він до цього вже одружений, треті - його імя, четверті - приблизний зовнішній вигляд, пяті - коли дівчина вийде заміж тощо. Отже, дівчина фактично не має однозначної відповіді, хто з знайомих хлопців стане її майбутнім чоловіком. За допомогою таких ворожінь можна отримати лише дуже приблизну, неточну інформацію про своє майбутнє.