Вступ

Актуальність теми полягає в тому, що язичництво (від давньослов. слова «язики» - народи) - досить невизначений термін, що свого часу виник у церковному середовищі для позначення всього нехристиянського. У релігієзнавстві під «язичництвом» розуміють різноманітні релігійно-міфологічні уявлення, обряди та культи, що існували в різних народів планети до прийняття ними вищих релігійних форм (як правило, світових релігій). Найчастіше цим поняттям позначають вірування тих народів, що не мали власних держав, а, створивши їх, одразу прийняли одну із світових релігій, минаючи стадію тривалого розвитку власної національно-державної релігії. Тому хронологічні рамки язичництва надзвичайно широкі - своїми коренями воно сягає в камяний вік, а його пережитки можуть зберігатися до XIX - початку XX ст.

Язичництво давніх словян саме по собі не є унікальним явищем у світовій історії релігій, це - словянський варіант загальнолюдського язичницького масиву, однак варіант неповторний.

Тема роботи ? язичницькі традиції в культурі українського народу. Питання релігійних відносин в суспільстві є об`єктом постійного інтересу для історика та соціолога. Проблеми релігійної етики є актуальними для кожного суспільства, що ставить своєю метою сприяння входженню громадянина в контекст світової культури на засадах високої духовності та національної гідності. Саме поєднання давніх вірувань та християнства, на мою думку, багато в чому визначило особливість менталітету та культури українського народу.

Мета роботи на основі опрацьованих джерел та історіографії є дослідження язичницьких традицій в культурі українського народу. Для досягнення мети необхідно окреслити основні завдання:

? Опрацювати наявну джерельну базу;

? Ознайомитись з давніми політеїстичними віруваннями словян;

? Визначити роль культів та демонологічних персонажів;

? Прослідкувати поєднання язичницьких та християнських звичаїв.

Ознайомитись з неорелігіями, а саме з напрямками неоязичництва в Україні.

Хронологічні рамки роботи включають в себе VI?XX століття.

Джерельна база роботи міститься в збірках української міфології та описана в роботах українських етнографів П. Чубинського, Сумцова, Ф. Вовка[25].

Історіографія проблеми включає праці українських та російських авторів. Основними є книги з релігієзнавства (Кислюк К.В., Колодний А.М.). Слід відмітити книгу Рибакова Бориса Олександровича. Книга розкриває витоки світобачення росіян, українців та білорусів, простежує періодизацію язичництва: дуалістичний анімізм (культ упирів та берегинь), культ божеств Рода і рожаниць, дружинний культ Перуна, що замінюється християнством. Аналізується походження язичних богів, уявлення про світ та керуючих ним силах. Розглянуті також етногенез словян, святилища та поховальні обряди. Книга Виноградової Л.Н. присвячена "нижчий" міфології словян, тобто народним повірям про персонажів нечистої сили - русалок, відьом, домовиків. Зачіпаються проблеми, повязані з труднощами ідентифікації демонологічних персонажів і з розробкою методів порівняльного вивчення демонології різних словянських народів. При дослідженні цього найважливішого фрагмента народної культури головним для автора залишається факт включеності міфологічних персонажів в усі сфери побутової і обрядової життя традиційного суспільства. Монографія Васильєва М.А. являє собою комплексне дослідження з проблем, повязаних з функціями, виглядом, часом і шляхами проникнення в східнословянське язичництво іранських (сармато-аланських) за своїм походженням богів Хорса і Сімаргла, а також з «першої релігійною реформою» (980-988) князя Володимира. Монографія Д.К. Зеленіна видана в Петрограді в 1916 р. Книга цілком присвячена проблемі померлих неприродною смертю, а також одному з центральних міфологічних персонажів - русалці. Дослідження та аналіз повірїв та обрядів, повязаних з цим аспектом духовної культури, автор проводить на основі багатого етнографічного матеріалу. Цікавими також є статті Склінди О.В. та Окорокової Ірини. Перша стаття розповідає про поєднання язичництва та християнства в обрядовості, зокрема поєднання свят. Друга стаття - про засновників неязичницького руху в Україні.