Виникнення і розвиток історичної етнології в Україні

курсовая работа

Вступ

У межах дослідження традиційно-побутової культури українців сучасні етнологи щораз частіше торкаються джерел, походження та етапів розвитку її різних ділянок, складових компонентів, обєктів тощо, хоча цей аспект донедавна був прерогативою переважно археологів, спорадично - істориків, зокрема, знавців давнього історичного минулого. Сказане засвідчує поняття "історична етнологія", яке закріпилося в науковій думці декілька десятиліть тому як означення розділу етнологічної науки. Отож, зясуємо його суть, а заодно й інші аспекти, повязані з цим поняттям.

Поняття "історична етнологія" українські науковці стали вживати лише в роки незалежної України. Після 1992 р. воно замінило інше поняття - "історична етнографія", яке, найімовірніше, було введене в науковий обіг у 1950 р. Саме тоді побачила світ монографія Т. Жданко "Очерки исторической зтнографии каракалпаков. Родоплеменная структура й рассе-ление в XIX - начале XX в.", у назві якої, власне, і присутнє це поняття.

Тлумачили поняття "історична етнографія" по-різному. У посібнику "Основи зтнографии" за науковою редакцією відомого російського етнолога Сергія Токарева, опублікованому в 1968 р., "історична етнографія" інтерпретується як "особлива частина етнографії", що досліджує "давні та вимерлі народи". На думку інших відомих радянських етнологів Юліана Бром-лея та Михайла Крюкова, яку вони висловили в 1987 р., тобто незадовго до розпаду Радянського Союзу, "історична етнографія" становить "важливий розділ етнографічної науки", що "охоплює передусім етнічну історію".

Ю. Бромлею та М. Крюкову заперечив Сергій Вайнштейн, який запропонував і аргументував свою версію визначення цього поняття: "Історична етнографія - це розділ (субдисципліна) етнографічної науки, який вивчає походження і формування окремих етносів (етногенез), етнічну історію, генезис та історію традиційних форм народного побуту й культури окремих етносів (у спільнот первіснообщинного суспільства - всю сукупність їхньої традиційної культури), етнографію етносів, які зникли (палеоетнографія), формування й еволюцію господарсько-культурних типів та історико-етнографічних областей" Вайнштейн С. Й. Историческая зтнография в структуре зтногра-фической науки / С. Й. Вайнштейн // Советская зтнография. - 1987. -№ 4. - С. 79..

Із цим визначенням погоджуємося і ми, за винятком одного моменту: зважаючи на предмет наукових зацікавлень, які перебувають у центрі уваги сучасного історика-етнолога, цю ділянку (субдисципліну) етнології доцільно називати "історичною етнологією", позаяк саме це поняття найбільш адекватно відображає канву розвитку історичних знань про суспільство, етнос, людину.

Визначення С. Вайнштейна також засвідчує, що наукові зацікавлення історика-етнолога дуже широкі, причому проблеми, які він порушує, дуже складні за своїм характером. Як уже знаємо, це і походження різних народів, зокрема й українського, головні етапи їхньої етнічної історії, формування та етапи розвитку традиційно-побутової культури тощо. Кожну з них можна успішно розвязати лише за однієї умови - залучивши досягнення різних галузей знань гуманітарного профілю: антропології, археології, історії, мовознавства, фольклористики та ін. Скажімо, археологам як найбільшим знавцям найдавніших періодів історії людства належать різні гіпотези та концепції стосовно походження українського етносу, джерел і початкових етапів розвитку відтворювального господарства (землеробства і скотарства), виникнення й етапів еволюції різних ділянок матеріальної культури (знарядь розпушування ґрунту, засобів виробництва і продукції ремесел та промислів, поселень, житла і господарських споруд, одягу та їжі), первісних світоглядних уявлень, вірувань, знань, кровноспоріднених і територіально-громадських звязків тощо. Хоча, як пересвідчимося далі, не всі ці концепції, теорії, гіпотези, уявлення витримують серйозну обєктивну критику.

Предметний засяг історичної етнології охоплює також історичні дослідницькі зони таких суміжних дисциплін, як етногеографія, етнопсихологія, етномистецтвознавство, етнодемогра-фія. Щоправда, наукові досягнення кожної з них також дуже різні, що теж безпосередньо впливає на рівень залучення їх результатів для позитивного вирішення раніше окреслених проблем. Очевидним є й інше: зважаючи на предметний засяг історичної етнології загалом, лише одним народознавцям важко її опанувати. Скажімо, походження етносу та його етнічної історії можна зясувати в тому випадку, якщо будуть скооперовані фахові зусилля спеціалістів різних наукових профілів. Натомість проблеми генезису й історії традиційних форм народного побуту і культури окремих етносів, формування й еволюції господарсько-культурних типів та історико-етнографічних областей повинні студіювати передусім представники історичної етнології, зокрема, задіяні в царині культурно-генетичного напряму.

Делись добром ;)