Визволення Проскурова

реферат

2.3 Спогади людей, які приймали участь у визволені Проскурова

Нинішня весна для Хмельниччини видалась урочистою, бо майже щодня невеличкі села і райцентри, селища і міста святкували ювілейну річницю визволення від фашистських загарбників. Однак у подіях сімдесятирічної давності не було ані святковості, ані особливих урочистостей. З області поволі, з боями, серйозними втратами, важкими випробуваннями витісняли чужинців. Після трьох з половиною років окупації на початку січня 1944-го розпочались бої за її визволення. Для десятків тисяч подолян окупація стала суворим випробуванням. Табори для військовополонених, єврейські гетто, тисячі розстріляних, закатованих, відправлених на роботу до Німеччини... Донині всі, хто пережив ті часи, згадують їх із неприхованим болем.

Ярмолинчанка Любов Костянтинівна Бернада -- вже одна з небагатьох, кому довелось побачити, як починалась окупація рідної землі. В долі цієї дівчини відобразилась доля всього її покоління: ті люди не вважали себе героями, а просто захищали свою землю. До війни Люба почала працювати в Ярмолинецькій лікарні. Пригадує, як збиралась у неділю разом із подругами піти на танці, а вже в понеділок вісьмох молодих медсестер викликали у військкомат. Того ж дня всі пішки вирушили до Проскурова, де вже почали організовувати воєнні госпіталі. Потім Любу приписали до частини, яка мала розташуватись у Тернополі. Але фашисти дістались туди буквально в лічені дні. Довелось відступати. Із солдатських окопів і госпітальних палат їй, як і мільйонам інших бійців, було видно переважно кров, поранення, смерті... Їм, рядовим війни, важко було осягнути ті масштабні операції, які розроблялись у генштабах обох сторін. А вони, ці операції, були справді грандіозними і вирішували долі мільйонів людей. Як і та, що отримала назву Проскурівсько-Чернівецької. Так розпочалась війна для рядової медсестри. Знадобилися довгі чотири роки, щоб пройти тими ж воєнними дорогами, але вже у зворотному напрямку -- до Проскурова і до Ярмолинців. Та це далеко не повна ціна визволення. В боях практично за кожен великий населений пункт області радянські війська втрачали тисячі солдатів. Подільська земля була рясно полита їхньою кровю.

Сьогодні про це згадують учасники тих подій. Але з року в рік їх дедалі менше. В обласному центрі 70-ліття перемоги зустріли лише четверо ветеранів. Серед них -- Марія Кузьмичова, яка брала безпосередню участь у визволенні міста, та троє членів проскурівського підпілля, котрі усіляко допомагали нашим військам наближати перемогу, -- Марія Ченаш, Юхим Нетяга та Анастасія Герасимова.

Делись добром ;)