1. Витоки та еволюція українського фольклору

Важли-вою складовою українського народознавства є наука про народну творчість -- фольклористика. Незважаючи на поважний вік, що обіймає понад два століття, вона все ще перебуває у пошуку оптимального наукового трактування багатьох питань, повязаних зі становленням та еволюцією предмета, його взаємин із історією, етнографією, літерату-рою тощо. Та й головна справа в тім, що таке явище, як фольклор, не було незмінним за всіх часів.

Відомо, що фольклор виник разом із мовою. Саме у процесі продуктивного розвитку мови і викристалізову-вався фольклор. Цей процес тривав так довго, як довго існує мова. Скільки саме -- відповісти важко, але минуло багато й багато тисячоліть, перш ніж народи почали кори-стуватися такою звичною і на перший погляд простою пер-винною комунікативною системою, як мова. Якщо період становлення і розвитку писемності становить 4--5 тисячо-літь (у східних словян -- тисячоліття), то усна творчість перевищує цей період у 50--60 разів, а деякі дослідники впевнені, що у сто разів. Що стосується східних словян, то тут всяка цифра буде гіпотетичною, оскільки історики не дали нам цілісної концепції у цьому плані. Зрозуміло, що багато чого здатний прояснювати сам фольклор, у якому можна знайти рудименти матріархату та родового суспільства, однак цей аспект фольклористичних студій розроблений ще недостатньо.

Усна народна творчість протягом тисячоліть була чи не єдиним засобом узагальнення життєвого досвіду народу, втіленням народної мудрості, народного світогляду, народ-них ідеалів. У фольклорі знайшли відображення не лише естетичні й етичні ідеали народу, а й його історія, філосо-фія, психологія, дидактика -- тобто все, чим він жив, що хотів передати наступним поколінням. Навіть норми зви-чаєвого права, неписані закони фіксувалися в усній формі, запамятовувалися вибраними громадою людьми і за потре-би відтворювалися у незмінному вигляді.

Слово для наших предків мало й магічну силу. За його допомогою, вірили вони, можна домогтися щасливого полювання, викликати дощ, відвернути бурю і град, посуху, вберегти родину від зла і напасті, які підстерігали без-захисну перед силами природи людину на кожному кроці.

Значний період в історії людства взагалі та кожного народу зокрема характеризується культивуванням так зва-ного міфологічного мислення. Це період анімістичних (коли душею наділяються не тільки люди, тварини, а й рослини, Йредмети неживої природи), антропоморфних (коли людськими властивостями наділяються тварини, рослини, у людській подобі уявляються боги тощо) віру-вань, що склали основу як первісних релігій, так і сюжетів, мотивів, образної системи усної творчості. Міфологічні образи, вірування стимулювали народну фантазію і спри-яли культивуванню фантастичних оповідок, героїчного епосу, календарно-обрядової поезії. Але з часом міфологічні образи втрачають реальну основу і сприймаються творця-ми та носіями фольклору як художні образи і символи, в яких народ втілював свої суспільні ідеали, уявлення про добро і зло, ставлення до навколишньої дійсності.

Перші писемні памятки східних словян не лише зафік-сували високорозвинуту міфологічну традицію Київської Русі, а й самі значною мірою збагатилися за рахунок цієї традиції, стали її органічним продовженням на іншому історичному рівні. На цей час міфологія як система мислення та світоглядна база зазнає трансформації, однак не втрачає остаточно своїх позицій. Це засвідчує хоча б той факт, що літописці відтворювали давню історію Київ-ської Русі за усними джерелами, у яких народні герої -- Кирило (Микита) Кожумяка, Ілля Муромець, Михайлик, Микула Селянинович та ворожі їм сили -- Соловей Роз-бійник, Шолудивий Буняка, Ідолище, Змій -- ще не стали казковими персонажами. Разом з тим літописи зафіксували найголовніші міфологічні постаті словянського Олімпу -- бога неба Сварога, богів сонця Хорса і Дажбога, грому і бурі -- Перуна, вогню -- Сварожича, худоби -- Велеса (Волоса), вітру -- Стрибога, зими -- Коляди, Марени, вес-ни -- Ярила, літа -- Купала та ін.

Трансформація давньої міфології не означає зникнення величезного шару народної культури. Це -- поступовий перехід давніх сюжетів і мотивів, образів і світоглядних уявлень у нову систему художньої творчості -- фольклор. Колись нерозчленований масив народної міфології став жанровою системою фольклору -- казки, легенди, перекази, оповідання, балади, героїчний епос, обрядовий цикл тощо, що в тій чи іншій формі дійшли до наших днів.

У поясненні витоків і становлення українського фольк-лору слід виходити насамперед із специфіки народної творчості, яку не можна перенести на грунт національної культури подібно до культових споруд в архітектурі або іншомовних джерел, перекладених українською мовою. Фольклор невіддільний від народного світогляду, побуту, історії тощо. Таким чином, народну творчість українців слід вважати прямою спадкоємницею уснопоетичних над-бань Київської Русі, зокрема тих її регіонів, що співпа-дають географічне й історично. На відміну від писемної памятки, створюваної здебільшого одним автором на основі писемних (колись -- культових) норм, фольклор реалізу-ється у руслі місцевої традиції. Його творцем і носієм є весь загал. Лише на етнічних порубіжжях помічаємо різнома-нітні культурні перехрещення і взаємозапозичення. Дещо своєрідними є ці звязки і взаємовпливи в іншомовних та іншонаціональних осередках, розташованих на території України: болгарських, російських, грецьких, чеських, польських, німецьких та ін.