1. Історіографія питання

На початку ХХ ст. російський археолог В.А. Городцов вперше у вітчизняній науці виділив три культури, які послідовно змінювали одне одну в степах півдня Східної Європи епохи бронзи. У його періодизації на третій за часом культурний етап поставлено зрубну культуру [Березанская 1986, с. 48]. Свою назву вона отримала від поховань, здійснених в деревяних зрубах, які були опущені в могили, перекриті курганними насипами. Характерними ознаками зрубної культури Городцов так само вважав наявність у похованнях посудин гострореберної або банкоподібної форм. Пізніше О.А. Кравцова-Гракова, підсумувавши результати археологічних досліджень із зрубної культури з часу її відкриття до середини 50-х років, розділила піздньозрубну культуру Північного Причорноморя на два етапи: білозерський, який вона вважала раннім, і сабатинівський, віднесений нею до пізнішого часу, вважаючи при цьому, що зрубні памятки припинили своє існування на рубежі VIII-VII ст. до н.е. Однак дослідження українських археологів показали, що бронзовий вік на півдні Східної Європи закінчується не на рубежі VIII-VII ст. до н.е., а в IX ст. до н.е., тоді як VIII - початок VII ст. до н.е. відповідає вже часу широкого розповсюдження заліза. Так само було встановлено, що більш ранніми памятками слід вважати сабатинівські (XIII-XII ст. до н.е.), а пізніми - білозерські (XI-IX ст. до н.е.). Тепер багато вчених вважають, що памятки сабатинівського та білозерського типів слід віднести не до етапів пізньозрубної культури, а до самостійних культур. Зокрема цієї точки зору дотримується, І.М. Шарафутдинова. Вона дала розгорнуте обгрунтування самобутності сабатинівського культурного комплексу, виділивши його в самостійну культуру. Основні розбіжності в її гіпотезі повязані з визначенням внеску в це нове утворення місцевих культур, насамперед, культури багатоваликової кераміки з одного боку, і привнесеної зі Сходу, тобто власне зрубної - з іншого. Процес культурної нівелювання, домінуюча роль в якому належала зрубному компоненту, завершився в передсабатинівський час, тому прослідкувати чітку грань між культурами епохи пізньої бронзи не вдається [Березанська 1986, с. 49-50]. Одна з перших, вельми коротких, характеристик похоронних памяток степової зони належить А.А. Щепінському [Тощев 2007, с. 34]. Вказавши на відсутність зрубів як таких, автор зазначає сильно скорчене на боці положення кістяків в могилах ямного типу, переважання східної, з відхиленням, орієнтації, наявність банкоподібних посудин. Найбільш повними джерелами для вивчення цього періоду є роботи В.А Колотухіна, його монографії «Гірський Крим в епоху пізньої бронзи - початку залізного віку» [1996] і «Пізній бронзовий вік Криму» [2003], монографія Г.Н. Тощєва «Крим в епоху бронзи». Матеріали епохи пізньої бронзи також відображені в роботах А.М. Лєскова [1965; 1970] та С.Н. Сенаторова [2002]. Досить повне висвітлення похоронного обряду носіїв культур епохи пізньої бронзи різних районів Криму наводиться у відповідних розділах монографій С.Г. Колтухова, А.Е. Кислого, Г. Н. Тощєва.