7. Легенди, перекази, повязані з населеним пунктом

Багато легенд сьогодні мешканці міста розповідають гостям про Замкову гору або Бону, як називають її кременчани. А саме, один литовський король, якому того часу належав Кременець, подарував його своїй другій дружині - міланській принцесі, королеві польській і великій княгині литовській Боні Арагоні. Вона була страшною на вроду, її мало хто любив, але , користуючись своїм королівським становищем, вона затягувала майже силоміць до себе в ліжко гарних хлопців зі своєї армії. Коли король дізнався, що в його дружини так багато коханців, наказав стратити кожного воїна, на якого тільки падала підозра. Але королева Бона попросила чоловіка зберегти життя трьох чоловіків. Він дав їй право вибрати між воїнами. Вона показала на третього, девятого і двадцять сьомого. З тих пір за столом прийнято згадувати даму при третьому, девятому і двадцять сьомому келисі, шануючи її бажання.

Ще одна легенда розповідає про смерть королеви Бони. Саме місто знаходиться між пятьма горами: Замковою, Лисою, Черчею, Божою горою та Дівочими скелями. Кажуть, що свого часу Бона проклала міст із шкір людей і волів від Замку (сьогодні: Замкової гори) до Черчі. Одного разу вона вирішила проїхатися по ньому у кареті. Міст розірвався і Бона впала у прірву, загинувши у річці Ірві, з якою теж повязана легенда. Сьогодні історичні джерела доводять інше, заперечуючи загибель королеви, але не існування мосту. Кажуть, що відмовившись від усіх володінь на території Польщі і Литви, вона втекла додому в Мілан з великою сумою грошей, щоб позичити їх своєму братові Філіпові. На замовлення Габсбургів вона була отруєна своїм лікарем. Її чоловік Сигізмунд все ж повернув від Габсбургів частину вкрадених у нього грошей.

Про сьогоднішній ледь помітний потічок Ірву легенда розказує як про повноводу ріку. Ірвою звали дочку багатого поміщика, який хотів одружити її з турецьким ханом. Дівчина настільки не хотіла такого шлюбу, що кинулася із гірської кручі вниз. На місці, де пролилася її кров, розкинулася широка річка, яку в народі назвали Ірвою.

Інші перекази згадують сміливих дівчат, які втікаючи по лісах від турецьких загарбників, добігли до краю кручі. Дороги не було ні назад, ні вперед. Проте жодна з них не хотіла бути полоненою. Дівчата домовилися звязатися косами і пригнути у прірву. Так і зробили. Місце, з якого горді дівчата покінчили з життям, назвали Дівочими скелями.

Пятницький цвинтар у Кременці є одним з найстаріших у місті, історія якого бере початок ще з ХVІ століття. Коли у 1648 році козаки Максима Кривоноса здобували Кременецький замок, то саме на цьому цвинтарі було поховано загиблих козаків. Існує легенда, що після виснажливого бою козаки вже не мали сил, щоб поховати полеглих побратимів, і тому вирішили похорони перенести на наступний день. Коли ж вранці вони прокинулись, то навколо побачили свіжі могили, над якими стояли білі камяні хрести, а там де були поховані бандуристи і кобзарі зявились надгробки у вигляді бандур[10].