3. Найважливіші події з історії населеного пункту

На початку 1241р. Кременець вистояв перед ордами Батия, 1254р. витримав облогу Куремси. В 1259р. на вимогу темника Бурундая оборонні споруди розібрали.

Після загибелі Галицько-Волинської князівства місто переходило з рук у руки, а у 1382р. остаточно відійшло до литовських князів.

У II-й пол. XIV ст. замість деревяно-земляних укріплень збудовано камяний замок.

На початку XV ст. тут деякий час перебував зі своїм двором великий князь литовський Вітовт, сидів у вязниці його суперник великий князь литовський Свидригайло, який 1438р. надав Кременцю магдебурзьке право. У цей час в місті почали селитися євреї. Численність єврейського населення Кременця збільшилася до 240 осіб (48 дворів) в 1552 р. - до 500 у 1578 р. і 854 (15 % загального населення) - у 1629 році[1].

Наприкінці XV ст. внаслідок нападів татар місто знелюдніло, у II-й третині XVI ст., під час перебування в руках віленського біскупа Януша (1529-1535) та королеви Бони (1536-1556) відродилося й перетворилося на один із провідних економічних центрів регіону. Король польський і великий князь литовський Сигізмунд I Старий передає 4 квітня 1536 року Кременецький замок із селами своїй дружині Боні Сфорца, яка володіє замком у 1536-1556 роках, і на честь якої, за однією з версій, названа замкова гора. Бона суттєво укріпила замок, який на той час мав три вежі і досить високі стіни з гарматами. В середині замку було розташовано казарми для гарнізону, різні господарські споруди, порохівниці тощо[2].

У 1569р. в результаті Люблінської унії Кременець відійшов до Польщі, а разом із нею до Речі Посполитої.

У I-й пол. XVII ст. місто стало важливим осередком культурного й релігійного життя Південної Волині. Восени 1648р. козаки здобули й зруйнували замок. Восени 1648 року козацький полковник Максим Кривоніс підійшов з військом до Кременецького замку і взяв його у облогу. В жовтні, після шеститижневої облоги із тривалими запеклими боями твердиню було здобуто, польський гарнізон взято у полон, а замок повністю зруйновано, єврейське населення дуже постраждало від знущань козаків. З того часу Кременецька твердиня вже не була відбудована.

За Вічним миром 1686 Кременець залишився в Речі Посполитій. У 1692р. в усіх установах впровадили польську мову, а на початку XVIII ст. православні храми перетворили на уніатські. У II-й пол. XVIII ст. в Кременці діяли уніатський (базиліанський) і 4 католицькі (францисканський, єзуїтський, реформатський і тринітарський) монастирі та кілька уніатських церков [1].

За III-м поділом Речі Посполитої (1795р.) Кременець відійшов до Російської імперії. Спочатку місто включили в Подільську, а 1796р. - Волинську губернії. У 1805р. тут відкрилася Вища Волинська гімназія, у 1819р. - реорганізована у Волинський ліцей (діяв до 1833р.).

Місто стало авторитетним центром освіти й науки й отримало образну назву «Волинські Афіни». У 1830-ті роки внаслідок запровадження у державних установах російської мови, проведено заміни Литовського Статуту російським законодавством, відбулося закриття ліцею та францисканського й базиліанського монастирів. Кременець остаточно втратив риси повітового центру Речі Посполитої і перетворився на провінційне місто Російської імперії. Ліцей мав велику бібліотеку (понад 50000 томів), у тому числі 1500 інкунабул (першодруків, надрукованих до 1500 р.). На базі бібліотеки ліцею у 1834 р. був створений Київський університет.

В 1897 році єврейська громада Кременця налічувала 6539 осіб (37 % населення).

Промислове піднесення останніх десятиліть XIX ст. мало позначилося на житті Кременця. Найбільше підприємство у 1899р. - сірникова фабрика, де працювало 25 робітників. Завдяки відкриттю покладів бурого вугілля, на розробку якого покладали великі надії, наприкінці XIX ст. проклали залізницю (введена в експлуатацію у 1896р.).

Із освітніх закладів на початку XX ст. діяли Волинська духовна семінарія (1838-1902), жіноче єпархіальне (1836-1921), чоловіче духовне (1885-1921), комерційне (1904-1921), двокласне міське училища, приватна жіноча гімназія, 6 початкових шкіл [1].

Улітку 1916р. тут була одна з вузлових ділянок Брусиловського прориву.

В часи Української революції діяв Український військовий клуб імені гетьмана Павла Полуботка.

Впродовж 1917-1920 років місто 7 разів переходило з рук у руки. Українській державній владі воно підпорядковувалося від початку 1918р. до червня 1919р..

Від жовтня 1920р. до вересня 1939р. Кременець належав до Польщі і входив у Волинське воєводство. Правлячі кола Польщі відвели місту роль одного з опорних пунктів закріплення своєї влади на «Східних кресах». Великі надії покладали на Кременецький ліцей, відкритий 1921р..

У міжвоєнні роки збудовано ватну фабрику (1936р.) й тютюновий завод (1938р.), упорядковано вулиці, заліснено схили гір. Основні осередки національного життя українського населення 1920-1930-ті були: товариство «Просвіта», приватна українська гімназія, православна духовна семінарія. У міжвоєнні роки Кременець - центр Волинської єпархії.

Восени 1939р. місто зайняла Червона армія. Під час запровадження нового адміністративно-територіального устрою Кременець отримав статус міста обласного підпорядкування й відійшов до Тернопільської області. Радянська влада відкрила декілька загальноосвітніх українських шкіл, обласний учительський інститут, фельдшерсько-акушерську школу, забезпечила населення безплатним медичним обслуговуванням, але встановила жорсткий ідеологічний контроль за всіма культурно-освітніми закладами й розгорнула масштабні політичні репресії.

3 липня 1941р. Кременець зайняли німецькі війська, які масово розстрілювали мирне населення. Кременчани активно включалися в Рух Опору. У роки війни в околицях міста діяло 4 українські збройні формування різної політичної орієнтації. 19 березня 1944р. в Кременець увійшли війська I-го Українського фронту. Понад 2 тис. кременчан були мобілізовані в Червону армію.

За післявоєнні десятиліття збудовано низку нових підприємств, найбільшими серед них були цукровий завод (1965р.) і фабрика ватину (1980р.), споруджено масиви багатоповерхових будинків. Учительський інститут 1950р. реорганізовано у педагогічний і перенесено у м. Тернопіль (1969р.).

У перші роки після проголошення незалежності України, переважна більшість підприємств значно звузила або зовсім згорнула свою діяльність, внаслідок чого загострювалися старі й зявилися нові соціальні проблеми. Відновлено Кременецький ботанічний сад (1991р.), створено Кременецько-Почаївський державний історико-архітектурний заповідник (2001р.), відкрито Кременецький обласний гуманітарно-педагогічний інститут ім. Т. Шевченка (2002р.), Кременецький обласний музей Юліуша Словацького (2003р.). Зростає потік туристів [1].